Ми з чоловіком живемо у маленькому містечку Чернівецької області. Виростили дочку. Роботи в нашому місті не дуже, я у бібліотеці працювала, чоловік водієм на місцевому хлібозаводі.
Тож грошей великих ми ніколи не мали, але намагались дати своїй єдиній і досить пізній дочці все, чого вона потребувала.
І одягалася у нас Тоня мало не краще за всіх у класі, і потім в університеті навчалася в області.
Словом, ми все дали своїй дитині для старту в житті. Коли Тоня виходила заміж, ми допомогли і з весіллям, і з квартирою.
А коли вона 5 років тому розлучилася і вирішила їхати в Іспанію на заробітки, ми залишили у себе онучку Злату.
Чоловік мій минулого року полинув на небо, лишилася я сама з онукою. І тут Тоня повідомила, що заробила достатньо і повертається, бо дуже тужить за Златою і Україною.
Я зраділа! Дочка звичайно висилала нам гроші на життя, але не дуже багато, всі вони на буденні потреби й розходилися.
Я була певна, що виростила гідну людину і вдячну дитину, але дочка мене повністю розчарувала!
Коли Тоня нам сказала, що буде повертатись додому зі своєї Іспанії, де працювала 10 років, я склала цілий список того, що треба купити й зробити вдома.
Найперше – паркан новий поставити. Ремонт у кухні обов’язково! Машину теж поміняти не помішало б, бо наша з чоловіком, на якій я їжджу, вже дуже старенька.
Але Антоніна, коли приїхала, дала мені всього лише 50 000 гривень, ну що на них зараз зробиш???
Купила собі й дочці двокімнатну квартиру в нашому обласному центрі і сказала, що буде втілювати свою мрію – відкривати бізнес, салон краси.
Ну який бізнес в такі часи? Яка краса люди? Дуже сильно я розчарована в дочці, просто слів немає. Навіть не знаю. чи залишу їй будинок в майбутньому з таким ставленням і її вдячністю, в лапках, звичайно.
Сумно й прикро, коли вклав душу, сили, засоби в дитину – а отримав таку віддачу. Всім раджу більше думати про себе, а дорослим дітям так і взагалі не допомагати, не повторюйте моїх помилок!
Всім добра, миру й щастя. Чекаю вашої підтримки – адже я права на всі двісті відсотків.
Автор – Валентина Ш.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Недавні записи
- Свекруха моя знову умудрилася вчудити! Ну скільки пояснювали, просили людину – все одно своє гне. Ось і зараз. Але вона весь час забуває про це прохання, ну або навіть абсолютно свідомо ігнорить його. Притягла дитині розумний телефон, який, само собою, у малого вже є
- Оскільки у нього за містом невелике господарство, є живність – коза. кури-качки – та город, його дні з коханою жінкою мають бути дуже насиченими. Підйом із самого ранку. Потім робота. Догляд за тваринами та майбутнім урожаєм. Неспішно, без фанатизму. Але щоб аж до обіду. Потім невелика перерва й знову працювати – все, як у наших предків. Вони роботи не боялися і жили сто років. Моя квартира в центрі Луцька йому як п’яте колесо
- Учора моя невістка Олена мала 36 років. Та я поїхала у місто до дітей на два дні раніше – щоб усе їй допомогти, разом приготувати всілякої домашньої смакоти – голубців, завиванців, холодцю, перців нафарширувати, торт спекти, млинців з сиром солодких . Привезла з села всього свого – курку, качку свої, свининки на холодець купила в сусідів, яєць – теж своїх, мочка і сиру, тільки зробила. Ну й овочів-фруктіва, само собою. Ледве доперла все маршруткою! А сьогодні вже поїхала зранку додому, наплакалася всю дорогу і заспокоїтися не можу – ну так прикро! Ну хіба так можна??? Все запхала в холодильник і не глянула. А відмітили – просто сором
- Свекруха Марина Федорівна – золота людина. Мудра, знає життя на багато краще за мене. Маю її слухатися, щоб з мене хоч якийсь толк був. Я не правильно доглядаю за чоловіком, тобто її сином, неправильно роблю все для дитини. Днями зібралася я прибрати зуб, муляє мені давно, а мама чоловіка каже мені: “Не здумай! Тобі занесуть щось і в щоці утвориться дірка!” І що тепер робити – не знаю, невже свекруха права? А вона мені: “Ти йому ручки-ніжки пошкодиш. Ось я дивилася передачу, там так і було”
- Я ще в п’ятницю попередила і сина і невістку, щоб приїхали в село, бо потрібно все з поля допомогти зібрати. В мене дочка ще є, Наталка зі мною живе, але до роботи – дуже лінива. А ось невістка – інша справа. Того дня ми мали справу з морквою і бурячком. Невістка копала, а я відразу ж обчиняла. Робота в нас йшла конвеєром, тільки бухгалтерія підвела, як любить сміятися мій чоловік. А після роботи всі сіли до столу. Я й не сподівалася, що моя невістка така