Я була у батьків молодшою дочкою. На 7 років раніше за мене з’явився на світ мій старший брат Олег. Батьки Олежку просто обожнювали:
– Первісток, наша гордість, спадкоємець, – з гордістю повторювала мама.
– А тебе народили, щоб в старості було кому склянку води нам подати, – говорила мама вже мені, – дівчатка повинні забезпечити старість батьків, Олегу великі справи мають бути, а ти з нами вдома залишишся.
Коли я була ще маленькою, я не розуміла суті подібних перспектив. Але з роками ставало образливіше.
Четвірка з фізики брата сприймалася мало не як Нобелівська премія, а мій щоденник з одними п’ятірками – як само собою зрозуміле.
– Дівчата і повинні отримувати п’ятірки, – таку відповідь давали батьки.
Олег в університет на бюджетне місце не вступив, батьки стиснулися в усьому, але дали первістку освіту за гроші. Тато влаштувався таксувати вечорами і на вихідних. На цій роботі він і надірвався. Просто ввечері ліг спати, а вранці не прокинувся.
– Добре, що останній семестр оплатили, – сказала мама, проживши з татом 25 років.
А потім у Олега були проблеми з працевлаштуванням, брат працював по 3-4 місяці і його просили на вихід, «за власним бажанням».
– Значить, знайшлися бажаючі по блату на місце мого синочка, – резюмувала мама.
Я закінчила школу і вступила до інституту на бюджет, а через півроку брат одружився. Радості моєї мами не було меж: тепер улюблений син забезпечить її онуками.
– Ніно, дочко, поспи довше, я сама все зроблю, – примовляла мама до невістки, адже молоді жили у нас. А мені довелося перебратися на кухню.
Обрагливо було спостерігати, як мама розстеляється перед невісткою, виконуючи її примхи:
– Я не хочу уславитися злісною свекруха, – повторювала мама, – якщо Ніночка буде на мене ображатися, то і Олег буде жити погано. Він же її любить. Вони ж сім’я.
А ще через рік не стало татової мами. Вгадайте, кому за заповітом вона залишила свою однокімнатну квартиру?
Правильно, онукові! Він же гордість родини і спадкоємець. Але молоді в квартиру жити не втекли.
– Ми з тобою підемо в однушку, а Олега з Ніночкою я залишу в нашій двокімнатній, – заявила мені мама, наказавши збирати речі, – у них же діти підуть, як вони з дітьми в однокімнатній будуть жити?
Після закінчення університету я зібралася заміж. Жити з моїм чоловіком, який не мав свого кутка в столиці, нам треба було на орендованій квартирі. З дитиною ми вирішили почекати. А у Олега підростав син, названий… Олегом, в честь батька.
Ніна сиділа в декреті, а мама норовила у нас з чоловіком зайняти грошей:
– Олегу важко, Ніночка не працює, а він заробляє мало, треба Олежку-молодшого ростити, а з моєї пенсії не розженешся.
А з наших зарплат, які йдуть на оплату оренди, розженешся? Але мама Ниночці обіцяла допомагати, а то ж кине вона Олега і синочок буде страждати.
Мій чоловік часом давав грошей тещі, але вже і Олежці-молодшому стукнуло 5 років, а Ніночка все не поспішала виходити на роботу, і мій чоловік Вадим сказав:
– Теща не говорила нічого на рахунок того, що тебе народили, щоб забезпечувати життя старшого брата? Ні? Ну і чудово. Припиняємо спонсорувати Олежку. Будемо збирати на своє житло. На перший іпотечний внесок.
За цей демарш мама з нами не спілкувалася 3 роки. За цей час ми взяли квартиру в іпотеку, а я народила доньку. Коли Міланці було півроку, подзвонив брат:
– Мама невдало впала, зараз вона в лікарні, а коли її випишуть, за нею потрібен буде догляд. Ти в декреті сидиш, ось і переїжджай до мами знову, доглядай. Ні, не вистачало ще, щоб моя Ніночка з-під свекрухи підгузники змінювала. Ти дочка, ти і повинна.
З дитиною і чоловіком переїжджати в однушку? Маячня. Ми з чоловіком вирішили взяти маму до нас. При цьому мама через місяць у відкриту сказала, що в лікарню Олег привозив нотаріуса для оформлення заповіту:
– Я сама просила, я злякалася, коли злягла ось так. Звичайно, двушку я залишила синові, а як інакше? Він же спадкоємець, та й Ніночка могла образитися. Не переживай, у тебе є чоловік, він заробить. А Олег обіцяв з тобою поділитися. У нього ж ще однушка у власності.
Мама повільно, але одужувала. Через 8 місяців вона сказала, що хоче переїхати додому, а я зможу кілька разів в тиждень приїжджати і допомагати їй. Але виявилося, що переїжджати їй нікуди.
– Це моя квартира була, – заявив брат, – я її продав, мама все одно з тобою жила!
На виручені гроші братик купив дві машини: собі і Ніночці, а ще шубку дружині. Решту суми просто розмотали.
І тут я не витримала. Як слід не витримала:
– Мамо, ти повертаєшся в свою двушку. Так, ту саму, де живе брат з сім’єю. Заповіт – не дарча, тобі є, де жити. Ні, у мене ти жити не будеш. Ти сама розпорядилася своєю власністю, дай і мені з чоловіком розпорядитися своєю.
-Але Олег з Ніночкою образяться, – мама була щиро здивована, – Ніна звикла жити сама.
Все було, як завжди. Мої бажання маму не цікавили. Але я була непохитна. Маму ми перевезли в її квартиру.
Ніна зустріла нас шипінням: доводилося переїжджати з дитячої Олега-молодшого в батьківську спальню. А брат висловився:
– Тебе народжували, щоб ти доглядала в старості за батьками, чому мама повинна жити у мене?
– Не у тебе, – відповіла я, – а у себе. Ти сам все для цього зробив. Продав однушку, грошей хотілося. Досить будувати щастя за мій рахунок. Мені з спадщини ні копійки не дістанеться, а таке ставлення до себе я більше не потерплю.
Мама іноді дзвонила і скаржилася на Ніночку. Але вона сама отримала те, що хотіла. Чоловік порадив тещі:
– Відмініть заповіт, порвіть на їхніх очах, дивіться, і лагідніші будуть.
Так мама і зробила, тепер Ніна з Олегом почали знову до неї ставитися по-людськи, а мені туди хід закритий: я причина всіх нещасть, а як же, не виправдала мети появи на світ.
Ну і добре. Я ні від кого нічого не чекала. Все, що у нас з Вадимом є – заробляємо самі.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
