Я була впевнена, що у нас все гаразд. І ось ми розлучаємося. Юрію 68, мені – 62. Ми подали на розлучення.
Адже тридцять п’ять років разом прожили!
Я навіть не знала, коли це почалося. Втім, по порядку.
На новий рік нас діти залишили зі своїми домашніми улюбленцями, а самі вирішили відпочити. Чоловік не витримав і за якийсь час заявив, що з’їздить до сестри в гості, щоб побути з нею, а потім з’їздити провідати спочилих батьків. Я не заперечувала, він поїхав.
Юрій повернувся за тиждень. А ще через тиждень заявив, що нам треба розлучитися. Як виявилось, кілька тижнів тому йому написала дівчина, з якою він зустрічався сорок років тому.
І їздив він не до сестри, а саме до неї у гості. Та Ніночка його обкрутила, той наговорив, що нещасливий у шлюбі. І ось результат, вона сказала, що зробить для нього все: подарує машину, дачу, у неї є трикімнатна квартира, заробляє вона багато грошей, тому здатна про нього подбати…
Вони прожили разом три дні та вирішили, що сподобалися одне одному.
Я не дала згоду на розлучення, але чоловік у таємниці від мене пішов до суду. Про це я дізналася випадково.
Прийшла до суду та поцікавилася, які претензії до мене є у Юрія. Отримавши список неправдоподібної інформації, я подала позов у відповідь.
Тепер чекаю на судове рішення.
На душі образа і дуже важко, на серці смуток. Таке відчуття, що його зачарували, який він у ній упевнений, як прагне до неї…
Мені неприємно, що так складається, адже я думала, що за тридцять п’ять років ми звикли одне до одного, буквально зрослися в одне ціле Але, мабуть, таке сталося тільки для мене…
І постає питання, чи робить та жінка правильно, що забирає чоловіка з сім’ї?
Не знаю, як це переживу. Як навчитися жити з чистого аркуша у такому віці? Кому я тепер потрібна?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
