Я був хорошим батьком, поки не виявилося, що очі моєї доньки – не мої. Більше року я платив за підгузки чужої дитини.
– Щось наша Златуня геть на тебе не схожа, – сказала дружина. – Що за дивину ти верзеш, Катю?, – я дивився на дружину, яка тримала на руках нашу однорічну Злату, і не міг збагнути, звідки в неї все це. – Просто, у Златки очі карі, твої – зелені, – відповіла вона невпевнено, але в її голосі вловлювалася дивна нотка тривоги.
Я на хвилину застиг. Це питання пролунало раптово, але так глибоко врізалося в мою свідомість, що в ту ж мить у моїй голові почали з’являтися всілякі підозри.
Мене звати Андрій. Мені 32 роки, і я завжди вважав себе хорошим батьком і чоловіком. Ми з Катериною були разом уже понад три роки, з них два – у шлюбі. Злата з’явилася на світ через рік після весілля, і відтоді наше життя оберталося навколо цієї маленької чарівної дівчинки.
Катя завжди була для мене ідеальною дружиною. Ми познайомилися на роботі: я працював у невеликій будівельній фірмі, а вона – бухгалтеркою. Вона була тихою, доброю, турботливою, і я подумав, що саме така жінка має стати матір’ю моїх дітей. Наші стосунки розвивалися швидко, і через рік ми одружилися.
Коли Злата народилася, я був найщасливішим чоловіком у світі. Дивитися, як вона росте, було справжнім щастям. Але цього разу, почувши запитання Каті, у мені зародилося зерно сумніву.
Повернемося трохи назад. Наша історія розпочалася з любові, але в Каті були свої таємниці. Коли ми зустрічалися, вона рідко говорила про минуле. Я знав, що в неї були стосунки, але не допитувався – я не з тих, хто розпитує про колишніх. Здавалося, що це все вже давно позаду, а ми дивилися в майбутнє.
Під час цікавого стану Катя стала особливо дратівливою. Вона намагалася приховувати свої емоції, але іноді я ловив її на сльозах без видимої причини. Я тоді списав усе на “особливий стан”, хоча й помічав, що вона уникає деяких тем, особливо пов’язаних із термінами.
Злата народилася міцною і здоровою дитиною. Катя була щаслива, і я теж. Але часом у мене виникало дивне відчуття – ніби між нами трьома є якась невидима перепона.
– Чому ти питаєш про очі? – запитав я Катю того вечора.
– Просто… Я не знаю. Ти ніколи не сумнівався? – її голос затремтів.
– Ні! Тобі варто заспокоїтися. Це наша дитина, і вона нам рідна, – запевнив я, хоча в душі вже починав задумуватися над її словами.
Я почав помічати дрібниці. Злата дійсно не була схожа на мене: колір волосся, форма носа, навіть міміка – усе було інакше. Спершу я намагався знайти схожість із родичами Каті, але це не дуже вдавалося.
Одного разу я натрапив на старий телефон Каті, який вона давно не використовувала. Він лежав у ящику, і я вирішив зарядити його, щоб продати чи віддати комусь. Коли телефон увімкнувся, я побачив повідомлення від якогось Сергія. Це були старі листування, але одне з них привернуло мою увагу:
– Ти впевнена, що він повинен про це знати?
– Сергію, я не можу сказати. Андрій думає, що це його дитина.
Моє серце застукало так сильно, що, здавалося, воно зараз вискочить.
Я вирішив перевірити все до кінця. Як чоловік, я мав право знати правду. Знайшовши можливість, я домовився про тест ДНК. Взяв зразок волосся Злати, свій і заніс у лабораторію. Це був найважчий тиждень у моєму житті.
Результати підтвердили мої найбільші страхи: я не був батьком Злати.
Як це можливо? Як жінка, якій я довіряв і яку кохав, могла так зі мною вчинити?
Катя повернулася додому того дня, коли я вже тримав результати у руках.
– Ми повинні поговорити, – сказав я їй суворо.
– Що сталося? – вона виглядала збентежено.
Я мовчки показав їй папери. Її обличчя побіліло.
– Це… Це помилка, Андрію, – почала вона, але я перебив:
– Катю, це неможливо помилитися. Поясни мені правду. Хто батько Злати?
Вона сіла на диван і почала плакати.
– Сергію… Це був мій колишній. Коли ми тільки почали зустрічатися, я ще спілкувалася з ним. Але тоді я вже знала, що хочу бути з тобою. Я не хотіла втратити тебе.
Я дивився на неї й не міг повірити, що це говорить жінка, яку я кохав.
Ця ситуація поставила мене перед важким вибором. Злата була для мене як рідна донька, я виховував її, був поруч із нею кожного дня. Але тепер усе змінилося.
Мені потрібно було вирішити, що робити далі.
Я опинився у важкій ситуації. З одного боку, я почуваюся зрадженим і не знаю, чи зможу пробачити Катю. З іншого боку, Злата – невинна дитина, і я боюся втратити її.
Чи варто мені залишитися в цьому шлюбі заради дитини? Чи можу я знову довіряти Каті після такої брехні? Чи, можливо, мені слід піти й почати нове життя?
Напишіть, будь ласка, свою думку. Можливо, ваша порада допоможе мені прийняти правильне рішення.
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
