fbpx

Я був у мами і якось одним словом обмовився, що плануємо з Оксаною в неділю йти в театр. Я навіть не пам’ятаю, щоб казав їй назву і час. Тому коли побачив її на два ряди попереду нас, ледь не луснув від злості. Але якщо це ми якось пережили, то наступну її витівку я стерпіти не зміг. Я реально боюся, що Оксана від мене втече

Я був у мами і якось одним словом обмовився, що плануємо з Оксаною в неділю йти в театр. Я навіть не пам’ятаю, щоб казав їй назву і час. Тому коли побачив її на два ряди попереду нас, ледь не луснув від злості. Але якщо це ми якось пережили, то наступну її витівку я стерпіти не зміг. Я реально боюся, що Оксана від мене втече

Я єдина дитина, і мої батьки дуже прив’язані до мене. Перш за все, моя мати, яка не могла пережити той факт, що я від них переїхав. Я хочу мати власне життя, але моя мама про це навіть чути не хоче. Вона заважає і мені, і моїй дівчині. Я хотів би, щоб вона нарешті зрозуміла, що я вже дорослий і їй не потрібно весь час стежити за мною.

Я вдячний батькам за те, що вони все життя про мене піклувалися. Понад усе, моя мати, вона завжди мене підтримувала. Як у школі, де я створював проблеми за проблемами. Згодом і в технікумі. Але на даний час я вже дорослий і хочу жити своїм життям.

Я почав зустрічатися із Оксаною три роки тому. Мама не дуже добре це сприйняла, за її баченням це було мені ще зарано.

Коли Оксана вперше прийшла до нас в квартиру, щоб познайомитися з моєю мамою, та з порога почала Оксані показувати своє невдоволення. Оксана була мов на допиті. Мама ставила безглузді запитання та придиралася до неї. Але Оксана все це витримала мужньо і не дала собі зневіритися.

Я кілька разів благав маму, щоб вона була з нею добра, що вона мені подобається.

– Та дівчина тобі зовсім не підходить. Вона точно хоче відрізати тебе від нас з батьком і щоб ти належав тільки їй, – говорила вона нісенітниці. Я не ставився до цих слів серйозно і намагався бути толерантним до мами. Але я не уявляв, що станеться, коли ми з Оксаною вирішимо жити разом на орендованій квартирі.

Минулого року, у листопаді, ми з Оксаною вирішили, що хочемо жити разом. Ми знайшли не дорогу однокімнатну квартиру, приблизно за 20 хвилин від квартири моїх батьків.

День, коли я вдома оголосив, що переїжджаю, був одним із найгірших у моєму житті. Мама завелась не на жарт.

– Як ти можеш покинути нас? І за ради кого? Заради ось цієї дівки? Я ж тебе попереджала, що в неї на думці розділити тебе від нас, – вигукувала з піною в роті мама.

Тато був на стороні мами, і вони обоє вмовляли мене залишитися. Але я був рішучий. У всякому разі, я там задихався і давно пора було йти. Перші кілька тижнів мама телефонувала мені щодня, плакала в слухавку й благала повернутися. Я все розумів і ніжно пояснив їй, що я дорослий і це абсолютно нормально, що я став самостійним.

І тут почалося. Мама переслідувала мене на кожному кроці. Вона приходить до мене на роботу з “тормозком”. Коли ми із Оксаною одного разу йшли в театр, мама з’явилася нізвідки і сіла в двох рядах від нас. Бувало навіть, що вона приходила до нас о дев’ятій вечора, кажучи, що їй сумно і вона хоче бути зі мною. Мені було дуже соромно перед Оксаною.

Оксана радить мені сісти з мамою і ще раз все їй пояснити. Сказати, що я не перестану її любити і поважати, але прийшов час жити окремо і це нормально, що я хочу бути незалежним. Звичайно, я пробував, але мама завжди просто починає плакати, обіймає мене і лається на Оксану. Вона надсилає їй неприємні текстові повідомлення. Іноді мама телефонує Оксані, лається і щось каже про те, що вона мене вкрала.

Я не розумію, що сталося з мамою. Ніби забула, що теж колись була молодою і хотіла жити з батьком. Найбільше я боюся того, що мама врешті-решт доб’ється свого і Оксана просто від мене втече.

Ось цього я мамі ніколи б не пробачив…

Що робити в такому випадку?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page