fbpx
життєві історії
Я був у мами єдиним сином. Вона пізно вийшла заміж, і лікарі не радили їй народжувати дитину. Мама не послухалася. Я був бажаною дитиною: дідусь з бабусею, тато і навіть зведена сестра обожнювали мене, а вже мама просто пилинки здувала зі свого єдиного сина

Напередодні Різдва минулого року, перебираючи старі мамині листи, я згадав одну історію, яку вона мені час від часу розповідала.

Я був у мами єдиним сином. Вона пізно вийшла заміж, і лікарі не радили їй народжувати дитину. Мама не послухалася.

Я був бажаною дитиною: дідусь з бабусею, тато і навіть зведена сестра обожнювали мене, а вже мама просто пилинки здувала зі свого єдиного сина!

Мама починала працювати дуже рано і перед роботою відвозила мене в дитячий садочок. Щоб встигнути на роботу, мама їздила на перших автобусах і трамваях, якими зазвичай, керували одні і ті ж водії. Ми виходили з мамою з трамвая, вона доводила мене до хвіртки дитячого садка, передавала виховательці, бігла до зупинки і… чекала наступного трамвая.

Після кількох запізнень її попередили про звільнення, а оскільки жили ми, як і всі, дуже скромно і на одну татову зарплату прожити не могли, то мама вигадала рішення: випускати мене самого, трирічного малюка, на зупинці в надії, що я сам дійду від трамвая до хвіртки дитячого садка.

У нас все вийшло з першого разу, хоча ці секунди були для неї найдовшими і найтривожнішими за все життя. Вона металася по напівпорожньому трамваю, щоб побачити, увійшов я в хвіртку або ще повзу, замотаний в шубку з шарфиком, валянки і шапку.

Через якийсь час мама раптом помітила, що трамвай почав відходити від зупинки дуже повільно і набирати швидкість тільки тоді, коли я ховався за хвірткою садочка. Так тривало всі три роки, поки я ходив в дитячий садок. Мама не могла, та й не намагалася знайти пояснення такої дивної закономірності. Головне, що її душа була спокійна за мене.

Все прояснилося тільки через кілька років, коли я почав ходити в школу. Ми з мамою поїхали до неї на роботу, і раптом вагоновожата покликала мене: “Привіт, малюк! Ти став такий дорослий! Пам’ятаєш, як ми з твоєю мамою проводжали тебе до садочка?”

Минуло багато років, але щоразу, проїжджаючи повз ту зупинку, я згадую цей маленький епізод свого життя, і на серці стає трішки тепліше від доброти цієї жінки, яка щодня, абсолютно безкорисливо, здійснювала одне маленьке добре діло, просто трішки затримуючи цілий трамвай, заради спокою абсолютно незнайомої їй людини – моєї мами!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!