fbpx

Я би не сказала, що чоловік був поганою людиною чи безвідповідальним. Єдине, що трохи напружувало у відносинах з ним, так це те, що він вимагав надто багато уваги до себе. Тобто, мої потреби та досягнення були завжди ніби на задньому плані, а він у нас був ніби “зіркою”

Я вийшла заміж і все у мене складалося добре, навіть чудово. Я була дуже шасливою.

З чоловіком ми були знайомі давно, жили в дитинстві в одному дворі, потім поміняли квартиру і поїхали, а через кілька років ми з чоловіком знову перетнулися в тому самому інституті. Я не думала, що у житті може так бути.

На студентській вечірці згадали один одного, вдарилися у спогади дитинства, потім він провів мене до дому, ми почали зустрічатися. І у нас почалися відносини.

Я би не сказала, що чоловік був поганою людиною чи безвідповідальним. Єдине, що трохи напружувало у відносинах з ним, так це те, що він вимагав надто багато уваги до себе. Тобто, мої потреби та досягнення були завжди ніби на задньому плані, а він у нас був ніби “зіркою”.

Пояснювала я це тим, що він у своїх батьків був пізньою дитиною і вони його дуже балували з дитинства, а оскільки сім’я у них була не з бідних, у нього було все в плані іграшок, розваг і різних дорогих речей.

Загалом, виріс із нього справжній егоїст. Але він залишався добрим, наскільки може бути добрим егоїстом, і дуже привабливим хлопцем. Його чиста та відкрита посмішка підкуповувала.

Я запала на його чарівність і закохалася в нього. Ми одружилися, у нас народилися двійнята, сильні хлопчаки. Але двійня — це подвійне навантаження на недосвідчену матір, тому я загрузла цілком і повністю в памперсах, кашах і брязкальцях.

Чоловік працював, приносив гроші в будинок, намагався мені хоч чимось допомогти з двійнятами, але видно було, що він незадоволений тим, що відійшов у тінь, що він уже не найважливіша людина в нашій родині, і, звичайно, йому не вистачало. моєї уваги.

Чоловік почав надовго йти з дому і десь пропадати, навіть ночував у нас тепер рідко. Невдовзі я дізналася, що в нього з’явилася інша. «Знаєш, – сказала я йому. – А давай розлучатися. Тому що мені не подобається таке життя, я не хочу ділити тебе з іншими жінками, мені потрібний надійний, дбайливий чоловік».

Він не став чинити опір, мені навіть здалося, що в нього вирвалося зітхання полегшення, коли я заговорила про розлучення. Ми розійшлися.

Я не стала драматизувати, тим більше, що квартира при розлученні дісталася мені, і аліменти він повинен був мені виплачувати непогані, тож за матеріальний бік я не переживала. А емоційно, навіть не було коли, весь час я витрачала на двійнят, тому на переживання не залишалося жодної зайвої хвилини.

До того ж, я одразу відновила спілкування зі своїми подругами, вони мені дуже допомагали. І через деякий час, вони познайомили зі своїми друзями і була пригледіла собі там цілком гідного чоловіка.

Ми почали зустрічатися з цим чоловіком, він допомагав мені з дітьми та по дому і став не просто моїм хлопцем, а по-справжньому необхідною людиною.

За професією він був будівельником і одразу взявся все лагодити у мене в будинку. Ванна кімната у нас у квартирі була взагалі ніяка, і він вирішив переробити її повністю, аж до нової кахлі.

Мій колишній чоловік з’явився саме тоді, коли мій новий хлопець закінчував робити підлогу у ванній кімнаті. Тобто колишній чоловік приходить до мене з букетом, тортом та намірами повернутися, а тут уже новий чоловік кладе плитку у ванній, яку колишній чоловік досі вважає своєю.

Звичайно, що мій колишній був здивований. Але я не стала його втішати і навіть слухати не стала. Кажу: ,,Ось, бачиш, у мене все добре, ремонт робимо. Тортик свій давай сюди, а сам йди і більше не приходь!”

З тортиком було, звичайно, не гарно, але він виявився не таким вже й смачним, що я не шкодувала про свою грубість щодо колишнього чоловіка.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page