І чому життя так складається. Та на все воля Божа. Значить так заплановано на небесах.
Стефанія осиротіла коли їй було всього 12, середущому брату – 8, а наймолодшому Богданчику всього 3 рочки.
Цей важкий час, вони запам’ятають на все життя. Особливо важко було цій худорлявій, невеликого зросту дівчині, адже на її плечі лягла відповідальність за братів, яких вона сильно любила, адже лише вони були її надією.
Змалечку вони працювали не покладаючи рук, адже потрібно за щось жити, точніше сказати – виживати. Стефа, як годиться, доглядала за братами, вони, в свою чергу, чим могли, допомагали їй.
Минав час, і маленька 12-ти річна дівчинка перетворилася в справжню красуню, яка, як і усі дівчата її віку, мріяла про справжнє кохання. Василь проживав у сусідньому селі, і побачивши Стефку закохався з першого погляду. Їх любов була наче в тумані. Сказати, що Стефанія була щаслива у ці моменти – нічого не сказати. Лише біля Василя вона відчувала себе крихітною та беззахисною дівчинкою, якій так не вистачало любові та підтримки, адже вона всю себе віддавала своїм братам, біля них вона була, мов кам’яна стіна.
Саме те, що вона вирішила присвятити своє життя братам, і зруйнувало її кохання. Вона часто нам розказувала, що їй пощастило найбільше, адже вона пам’ятає своїх батьків, а братам, особливо найменшому, так не пощастило.
Всі вони стали дорослими, та це лише на перший погляд. В душі вони – діти, такі ж беззахисні, які все життя економили на собі. Цим і пояснюється цей факт, що ні брати ні Стефа так і не створили своєї сім’ї. Все життя вони живуть один для одного.
В них завжди була велика господарка, на якій вони й заробляли гроші. Побудували в селі великий, просторий будинок (в глибині душі вони таки надіялись, що хоча б хтось з них створить сім’ю), облаштували його на сучасний лад. Та доля була непохитною, і стояла на своєму…
Всі троє вони вже пенсіонери. Я часто зустрічаю Стефу в нашому місцевому магазині, і весь час дивуюсь, чому так… Чому вони, маючи вже все для того, щоб нормально доживати своє життя, економлять на кожній копійці. Лишній раз вони не куплять собі тих улюблених цукерок, про які в дитинстві вони лише мріяли, а якщо й куплять, то всі вони пораховані, щоб нікого не обділити.
Та ніхто з нас, не має права їх судити, адже життя таке, яке воно є. І не дай Бог комусь пережити те, що пережила ця сім’я.
Миру та добра вам, дорогі мої! Любіть та поважайте своїх близьких і будьте здорові!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
