Я чекала Тараса з роботи, та в один момент він зателефонував, і попросив спуститися до під’їзду. – Юля, я десь ключі свої посіяв. Спускайся, інакше в дім не попаду. – Я в чому була, в тому й вийшла. По виразу обличчя я без слів зрозуміла, що таким чином Тарас просто хотів “прибрати” мене зі своєї квартири, під приводом відрядження. Навіть мій цікавий стан його не зупинив.
Юлі потрібно було лише годину часу. Вона поспішала. Місто прокидалося. Вона повернула на подвір’я. Потрібно було розклеїти оголошення. Це був її підробіток.
Юля йшла по доріжці біля будинку, що будується. Раптом звідки не візьмись з’явився великий собака. Що робити? Адже назад не можна – треба розклеїти папірці. Потім перевірять. Пес гавкнув.
Що, кудлатий, втік? – сказала Юля і пройшла повз. Завернула на подвір’я. Тепер можна зайнятися справою.
– Ану прибирай! — гукнули її грізно.
– Краще на лоба собі наліпи! — обурено повторив дідок.
– Прошу вибачення. – Юля зірвала оголошення.
Він вигукував їй услід ще щось. А вона не розуміла, що такого вона наробила. Це ж звичайна справа. Все. Роботу закінчено. Можна повертатись до доньки. А в місті вже вирувало життя. Дитина спала. Юля зварила кашу і взялася за редагування. Але тут прокинулася донька.
– Моя люба, ти вже прокинулася? — лагідним голосом промовила Юля.
Златі скоро буде три. Вона була спокійна та кмітлива. Але лікарі все ніяк не могли з’ясувати, чим вона нездужає. Рекомендували дорогі обстеження, але вона не мала таких грошей. Батьки пішли з життя, а батько дівчинки не брав участі у її вихованні. Їхній гарний роман закінчився раптово.
Їх знайомство виявилося випадковим. Тарас зіткнувся з нею, коли Юля виходила з видавництва і вони вирішили піти на каву. З того часу вони регулярно зустрічалися, потім вона почала приходити до нього в гості. Їм було легко одне з одним. Тарас повторював, що Юля прикрашає його будні, рятує від самотності. Він був старший за дівчину на цілих десять років. Працював у автомобільному бізнесі.
Після Нового року Юля переїхала до нього. Вона майже не з’являлася в гуртожитку. Юля думала, що це її доля і скоро вони одружаться. Незабаром вона зрозуміла, що при надії.
– Любий, – Юля вийшла з ванної зі смужкою в руках, – я хочу тебе порадувати.
– Я надіюсь, ти не при надії. Я поспішаю — вийшовши в коридор, сказав Тарас.
– Ну добре. – Дівчина вже не посміхалася.
– То що там за новина?
– Та гаразд, не важливо…
Виходить, він не хоче дітей. Гаразд, згодом йому скажу.
В обід їй зателефонував Тарас.
– Юля, можеш мені дати свій ключ? Я не можу знайти свого. Спустися вниз.
Юля була рада зустрічі, але Тарас виглядав стурбованим. Вона його поцілувала, а той узяв ключі і сказав, не дивлячись їй у вічі.
– Я їду у відрядження. На три місяці.
– Так надовго? Коли?
– Сьогодні.
– А що за терміновість?
– Яка різниця? Справи у мене. — Тарас виглядав стурбованим.
Їй тоді здалося, що весь її світ звалився. Вона здогадалася, що Тарас вирішив її покинути. Телефон не відповів. Якось вона поїхала до нього на квартиру. Довго ніхто не відкривав.
– Що треба? – їй відкрила руденька дівчина.
– Я хочу поговорити з Тарасом!
– Він поїхав у відрядження! — нахабно відповіла та.
– А ви хто?
– А ти?
Юля зрозуміла, що далі говорити нема про що. Що ж робити з дитиною… Ростити самотужки?
За кілька місяців з’явився Тарас. Як ні в чому не бувало. Зайшов і сів на диван. Подивився на її фігуру і сказав: “А тебе стало більше!” – “Звісно. Вже майже чотири місяці!
– Дивно… я думав, ти ухвалиш правильне рішення. А ти…
– Іди звідси.
Тарас мовчки вийшов і пішов. Юля проплакала до ранку. Але вирішила бути сильною.
Через 5 місяців вона привела на світ дівчинку. Назвала Златою. Жила спочатку на дитячі виплати та допомогу матері-одиначки. Потім знайшла підробіток, клеїла оголошення, мила під’їзди. Дівчинка росла спочатку здоровою, але потім стала з’являтися висипка а люди в білих халатах не могли зрозуміти причину. На дорогі ліки не було грошей.
Тут раптом зателефонував Тарас і спитав, як мої справи. Я сказала, що все добре, але донька занедужала і потребує дорогої мазі. Запитала у нього, чи зможе він допомогти. Тарас відповів, що обов’язково придбає. Я надіслала йому повідомленням назву мазі. І чекала на відповідь до ранку. Написала запитання, чи купив він мазь. У відповідь надійшло повідомлення: “Я порадився зі знайомим фармацевтом, він сказав, що цим можна тільки нашкодити. Думай, що купляєш”.
Більше Юля йому не писала. Вона знайшла гроші на мазь і все починало ставати на свої місця. Златка одужала. Життя закрутилося-закрутилося. Злата закінчила школу. Вступила до медичного на фармацевта. Тільки, будучи вже підлітком, вона запитала у матері:
– А хто був мій батько?
– Просто людина. Чому ти питаєш?
– Ти ніколи мені про нього не розповідала.
– Він ніколи не цікавився тобою. Має великий автосалон. Звати Тарас. Більшого тобі не треба знати.
Минали роки. Раптом Юля почала себе погано відчувати. Лікарі були не втішні… Їй лишилося не багато. До останнього моменту вона нічого не говорила доньці. А коли її не стало, то дочка вирішила, що обов’язково стане гідною людиною.
Вона закінчила ВНЗ та пішла працювати у ветклініку. Якось до неї привели собаку, який почував себе погано. Злата призначила лікування. Власник собаки вирішив запросити дівчину на побачення. Вони стали частіше бачитися. Дійшло до знайомства з батьками. Вони були в захваті від Злати і невдовзі зіграли пишне весілля. Вирішили купувати будинок.
Якось чоловік Злати прийшов додому з оголошенням.
– Там особняк продається. Якийсь власник автосалону збанкрутував та продає його, щоб покрити борги.
– Чи не Тарас Степанович?
– А ти звідки знаєш.
Це мій батько біологічний. Я поїду на зустріч із тобою.
Коли вони увійшли до будинку, то побачили виснаженого сивого старого чоловіка.
– Дивно, я думала, ми познайомимося раніше.
– Не зрозумів? — Тарас виглядав здивованим.
– Не впізнаєте мене? А кажуть, що я дуже схожа на матір. Ви мій батько. Моя мати мене гідно виховала. Тому я хочу зробити добру справу. Тримайте ключі – вони від тієї кімнати у гуртожитку, де ми з мамою жили все життя. Думаю, адресу ви пам’ятаєте.
Тарас довго думав, а потім узяв ключі. Йому нічого не залишалося, крім як змиритися з долею.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
