fbpx
життєві історії
Я чекаю, поки невістка з онуком поїдять, а потім поставлять переді мною тарілку з недоїдками. І так – вже тринадцять років. Все це через мене. Вона все чула тоді

Я чекаю, поки невістка з онуком поїдять, а потім поставлять переді мною тарілку з недоїдками. І так – вже тринадцять років. Все це через мене. Вона все чула тоді…

Ми з чоловіком дуже не хотіли Олену в невістки. Вона була з бідної неповної родини, виростила її мама.

Освіта – медучилище, працювала медсестрою за копійки, без свого кутка, бо в її матері ще двоє менших.

Ми ж сину і дочці квартири купили, вивчили дітей у вищих навчальних закладах. Все завдяки тому, що чоловік далекобійниом закордоном працював, а я репетитором з математики заробляла вдома.

Квартиру сина я на себе оформила, щоб Олена на неї не претендувала, і онука в ній прописати також не дала.

І взагалі, нам невістка не подобалася, все здавалося, що Володя заслуговує кращої дружини.

Дочка ж наша вийшла заміж за бізнесмена, маленьку квартиру, яку ми їй подарували, вони здавали, а жили у великій.

Марина, наша дочка, з Оленою теж не зійшлися характерами, не спілкувалися зовсім. А була в Марини, дочки, подруга Наталя, яку ми ще до Володіного знайомства з Оленою хотіли з ним познайомити.

Познайомити то познайомили, але нічого з того не вийшло, хоч ми завжди Володі і натякали, яка Наталя гарна дівчина.

Володимир, хоч і не був до дружини й сина надто прив’язаний, але і йти від них не хотів.

І тоді Марина дещо придумала. Вона сходила до ворожки і та їй щось дала у пляшечці.

В той день Олена з малим були у нас, Володя завіз їх, а сам у якихось справах поїхав. Вони щось робили в хаті, наче пішли спати по обіді, а я поралася в квітнику.

Тут якраз зайшла Марина, підійшла до мене і почала розповідати…

Сказала, що з цієї пляшечки я повинна підливати у їжу Володі, коли він їсть у нас, а це буває часто. І він дуже скоро почне віддалятися від дружини й сина…

Ми почули зойк. На ганку стояла і дивилася на нас Олена. Вона все чула.

Відтоді події розвивалися дуже стрімко… Все – за якихось півроку.

Олена припинила з нами будь-яке родичання-спілкування.

Не стало мого чоловіка.

Дочка з зятем виїхали аж в америку, йому там представляти бізнес доручили. Виїхали за океан – і забули про нас, як і не було.

А Володя покинув Олену з малим заради якоїсь вертихвістки. Разом вони переїхали на інший кінець нашої країни, бо в неї там батьки і невеличкий магазин.

А я після цього всього потрапила в лікарню. Як вийшла, колишньою, жвавою і сильною, більше не стала. І не стану – такі наслідки.

У лікарні до мене приходила тільки Олена й онучок.

Забрали вони мене до себе.  Володя коли-неколи грошину яку перерахує  та й потому. Не потрібна я ні йому, ні дочці… Дзвонять іноді, але я їм кажу, що все добре, не розповідаю подробиці свого теперішнього життя… Говрю, що з колишньою невісткою Оленою ладнаю… Та ми й не сваримося, по суті. Просто…

Онук змалечку думає, йому так Олена вселила, що так поводження зі мною – норма. Вона сама слова мені ніколи дурного не сказала й не скаже. Вона взалі мені майже нічого не каже, я для неї – порожнє місце. Дивиться крізь мене, немов крізь пустоту… І онука так навчила.

Три рази на день, кожного дня ось вже 13 років, я чекаю, поки невістка з онуком поїдять, а потім поставлять переді мною тарілку з недоїдками… Це  – моя їжа, те, чим я харчуюсч, хоча всю пенсію їй віддаю. Все це через мене, я розумію, через моє початкове ставлення до неї… Але ж… Та ні, я себе не шкодую і не жаліюся. І дітям. яким я не потрібна, нічого не скажу. Я в теплі, чиста… не голодна. Просто виговоритися треба…

Думала про будинок перестарілих не раз. Але там і зовсім всі чужі… А Олена й онучок все-таки рідні мені.

Я на них зла не тримаю, не маю права ображатися…

Автор – Варвара К.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook