– Я дала синові буквально все, – розповідає сімдесятип’ятилітня Тамара Петрівна, – а опинилася в будинку для літніх людей! Розбалувала на свою голову. А тепер виявилася не потрібною…
Син Тамари Петрівни, Денис, був улюбленцем матері – чого вона йому в дитинстві тільки не купувала, як тільки не балувала: джинси не сподобалися – на ось інші, ігрову приставку нову хочеш – на ось тобі останнє досягнення ігрової індустрії 90-х років, ах до неї телевізор не підійшов – ну поїхали, куплю тобі синочок на останні гроші новий кольоровий телевізор.
Гречку не будеш? Викинь синочок, я тобі зараз збігаю і куплю твої улюблені гамбургери з смаженої курочкою з популярного в ті часи фастфуду…
Так пройшло все дитинство Дениса – в достатку і задоволенні практично всіх потреб. Тамарі Петрівні доводилося нелегко – адже її чоловік покинув, після того, як народилася ще та дочка Яна – молодша сестричка Дениса.
Вона видалася зовсім не примхливою і не сильно переживала, що всі зусилля матері припадають на виконання бажань брата.
Коли діти виросли, закінчили інститут і почали доросле життя, ситуація в їх сімействі склалася таким чином. Яна вийшла заміж за аспіранта з її інституту. Вони переїхали спочатку в квартиру його батьків. А потім коли на роботі пішли справи в гору – взяли в іпотеку трикімнатну квартиру…
Денис ж як жив, так і залишився жити з матір’ю. Привів у дім невістку – ох вже й розбалувана вона була! Хто кого переплюне з них, ще піди розберися.
Лежачи на ліжку, і дивлячись шоу по телевізору, проводили свої вихідні, поїдаючи нагетси, запиваючи їх солодким газованою водою. Коли сміття поруч з ліжком збиралася пристойна гірка – починався суперечка, хто ж піде його викидати…
Пройшли роки, старість прийшла до Тамари Петрівни непомітно: «Ходити я не можу синочок – ноги болять, не міг би ти вийти для мене хлібця купити, а то я не їм ці ваші чіпси». Але він легко знаходив відмовки: «дружина сходить».
Але невістка і не думала йти. Так Тамара Петрівна початку сушити сухарі, щоб зайвий раз не турбувати сім’ю сина, і зберігати їх на шафі. Замоче сухарик в чай і ніби як хлібець м’який виходить…
Хвороби теж не змусили себе чекати – ноги літньої жінки початок ломити так, що начебто в суглоб вставили свердло і крутять його без зупинки. Серце раз у раз тріпається, віддаючи болем в плече, з’явилася серйозна задишка.
«Синочку, за ліками не сходиш – я грошики дам». Але син за весь час хвороби матері ледь пару раз вийшов за ліками, попутно залишивши солідну здачу в своїй кишені.
Коли сили покинули Тамару Петрівну настільки, що поїсти сама вона вже не могла собі приготувати, «практичний» син ошелешив свою рідну матір: «Ми для тебе з дружиною містечко пригледіли – там за старими дбають, там тобі краще буде».
І відвіз її в будинок престарілих. Як вона там плакала, особливо коли всі спати вляжуться – загорниться в подушку плаче тихенько: «синочок рідний зрадив…»
Гаразд хоч старий мобільник залишився при Тамарі Петрівні. Тільки син адже і контакт дочки Тамари Петрівни звідти стер – щоб не дізналася вона. Зате не знав він, що дочка як мінімум раз на місяць дзвонила матері – запитати як справи у неї.
Тамара Петрівна до цього, живучи ще в квартирі з сином, ні разу не скаржилася дочці на своє положення – не хотіла тривожити її і напружувати: «У мене все нормально доню, що не турбуйся за мене…»
Але в будинку для літніх людей, коли в кінці місяця дочка зателефонувала їй, Тамара Петрівна не витримала, розплакалася і розповіла доньці, куди її помістив синку.
Дочка Яна моментально відпросилася з роботи і приїхала до матері, сказала: «Що ж ти мені раніше не сказала, які у вас стосунки! Чекай мене тут – завтра я тебе заберу!» І правда, приїхала з чоловіком, посадили на машину літню жінку і відвезли до себе жити в трикімнатну квартиру.
Так і живуть поки досі. Дочка з чоловіком в одній кімнаті, їх синочок в інший, і Тамарі Петрівні виділили кімнату – розставили меблі для неї. Добре, хоч дочка про неї подбала, не те, що синок…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
