fbpx
життєві історії
Я дізналася правду рівно за тиждень, після шикарного весілля Христини, сестри мого чоловіка. Ми сиділи з Богданом за кухонним столом, і пили каву зі святковим короваєм. А мене в той момент ніби “прорвало”. Я сала обговорювати нашу квартиру. Який там буде дизайн, і як чудово ми все облаштуємо. В цей час Богдана стало трусити. – Мені треба тобі дещо сказати! – Добре, що в цей час я сиділа

Я дізналася правду рівно за тиждень, після шикарного весілля Христини, сестри мого чоловіка. Ми сиділи з Богданом за кухонним столом, і пили каву зі святковим короваєм. А мене в той момент ніби “прорвало”. Я сала обговорювати нашу квартиру. Який там буде дизайн, і як чудово ми все облаштуємо. В цей час Богдана стало трусити. – Мені треба тобі дещо сказати! – Добре, що в цей час я сиділа.

Мій чоловік виявився чудовим сином і братом, тільки поганим чоловіком, тому що так зі мною вчинив. Ми збирали гроші на квартиру, а потім Богдан вирішив, що краще відгуляти пишне весілля сестри, ніж жити у власній квартирі. Мене просто поставили перед фактом. І в результаті Христина його хизується в дорогій сукні, а ми без копійки в кишені.

За фактом у нас із Богданом весілля і не було, як такого. Вирішили не витрачати гроші на малознайомих людей. Чоловік погодився. Ми пішли, розписалися і відсвяткували це у скромному ресторанчику. Ось і все весілля.

Моя рідня поставилася до цього спокійно. А ось свекруха обурювалася, що ми таку подію залишили без уваги. А як же традиції? А як це пояснити рідні? Це ж соромно!

Вона не забувала про це ніколи. А мене її “настанови” дратували. Коли все стихло, ми з чоловіком стали збирати гроші на квартиру. Жили на оренді, тому відкладати виходило невеликі суми. Ми не хотіли здаватися і вперто йшли до наміченої мети. Ще б кілька місяців і ми мали б потрібну суму на початковий внесок. Я була в передчутті нового свого житла. Вже мріяла про нову обстановку. Тільки рано я раділа.

До літа сестра чоловіка повідомила всіх, що вона збирається виходити заміж. Вони зустрічалися з нареченим багато років і вирішили стати на рушничок щастя, що зовсім не дивно.

Хоч у моєї доньки буде справжнє пишне весілля! – впевнено сказала свекруха. Дочка їй не суперечила. Христина теж мріяла про вражених гостей, лімузин і розкішну сукню.

Звісно ж, що ми з чоловіком були запрошені на урочистість. Воно було справді помпезним. Погуляли на славу. Навіть салют замовили, дорогих операторів із фотографом, діджея. Сукня була дуже шикарною.

Тільки з того моменту, як минуло весілля, я помітила деяке збентеження і розгубленість чоловіка. Я думала, що він просто відчуває незручність у зв’язку з тим, що не зміг забезпечити таку урочистість нам.

Я стала все частіше говорити, що вже мрію про наш дах над головою. Я буквально марила цією мрією. І Богдана намагалася “смикати” частіше. Але помітила, що він якось хмуриться, млявий, коли я починаю цю тему. Коли я знову почала говорити про покупку квартири, то Богдан вирішив серйозно поговорити зі мною.

Він почав свої слова так: А немає грошей. Я їх просто віддав на весілля Христині.

– Ти ж пам’ятаєш, як вони хотіли зіграти пишне весілля… Самі б вони не потягли. І батьки не могли їм нічого дати.

Виходить, що Богдан піддався вмовлянням матері та сестри, просто взяв і подарував їм усі наші гроші.

– Не треба злитися. Вони всі потроху віддаватимуть. Просто вони не мають цієї суми. Але вони будуть накопичувати та віддавати.

Я спочатку навіть відмовлялася вірити у все це. Адже не може людина при здоровому глузді за один день витратити такі гроші. Якби автівку придбати, тоді гаразд. Але ж весілля?

Чому чоловік мені не зізнався? Спершу він просто хотів догодити Христині, потім намагався вберегти мене від нервового потрясіння, тупо злякався. Але гроші вже тю-тю!

– Не засмучуйся, люба. Ми ще заробимо. І щоб це сталося швидше, може, поживемо в матері? Тоді за оренду платити не доведеться. За кілька років зможемо взяти житло в іпотеку. Усі живі-здорові. А гроші будуть!

Я поїхала до мами того ж дня. Досі немає бажання спілкуватися із чоловіком. І з його родичами. Його мати періодично телефонує моїй матері чи мені.

– Ну, хто допоможе сестрі, якщо не брат? Ну не зізнався дружині, негарно вийшло. Мабуть, знав, що так відреагує. Гроші – це наживна справа. Ну, поживуть у мене трохи. Їхня кімната вже вільна. Я на них чекаю.

Немає в мене бажання жити зі свекрухою. І немає бажання заново збирати на житло. Я взагалі не впевнена, що маю намір продовжувати жити з Богданом. Він посміявся з мене. Я це розумію. Мати мене підтримує, але просить охолонути спершу, потім робити висновки. Богдан робить кроки до примирення, а я налаштована на розлучення.

А що б ви зробили на моєму місці?

Фото ілюстративне