Ми з чоловіком після закінчення технікуму в нашому райцентрі одразу почали орендувати квартиру і жити разом, бо я вже була на випускному при надії. Ми тихо розписалися, без всякого весілля.
Мені у спадок від прабабусі дістався будинок в моєму селі, де живуть мої батьки, то я його продала недавно, і тепер ми до тих грошей докладаємо кожну копійку, щоб купити своє житло. Але поки що орендуємо квартиру. Не шикуємо, але живемо цілком нормально, у чоловіка хороша робота, і я, хоча і в декреті, підробляти вже почала в інтернеті графічним дизайнером, це зараз затребувано, а я постійно намагаюся вчитися, хоч і маленька дитина в мене.
Та я не про це взагалі хотіла розповісти, а про дивацтва родини мого чоловіка Остапа. Живуть вони в нашому ж райцентрі у приватному будинку, але дома я у них вперше побувала, коли ми з Остапом одружилися і у нас народився Назарчик. Якось вони раніше нас не запрошували, а враз почали кликати, коли малому майже рік був.
І ось приходимо до них. Прийшли годині о 15-й дня, нам навіть чаю свекруха не запропонувала. Чекали, поки свекор, батько Остапа, з роботи повернеться. У Остапа ще є молодші сестра і брат, тому свекруха Ліля Іванівна давно не працює, на роботу після народження третьої дитини вже не поверталася, а займалася господарством і дітьми.
Так от, сідаємо ми всі на стіл, вона розкладає всі м лише ложки і виделки. Ставить на стіл суп у одній великій мисці, салат і пельмені аналогічно. І всі починають отак їсти, під ложку з супом під ставляючи хліб, поки до рота несуть, щоб на стіл не капало. Потім компот по кругу з однієї склянки пили… Я майже не їла, від компоту відмовилася. А от чарка під самограйчик у кожного своя була! Як вам?..
Остап мені ввечері, вже вдома пояснив, чому не поспішав мене з ріднею знайомити… Що традиції у них трохи дивні в родині. Але для них це норма, та він розуміє, що для сторонніх людей це не зрозуміло.
Не зрозуміло – це дуже м’яко сказано, як на мене.
Після одного випадку я твердо вирішила, що до свекрів більше не поїду. До нас – завжди їм рада, але до них – ні ногою. Я не порося, щоб з одного корита сьорбати. І не хочу, щоб моя дитина навіть це бачила. Одного разу я посміла і взяла собі і дитині окрему тарілку, так там крику було ой леле, що я традиції їхньої родини не поважаю! А ще вони без батька, тобто мого свекра, за стіл ніколи не сядуть, голодні ходитимуть, але чекатимуть голову родини. Нісенітниця якась.
От у мене рідні всі з села – і ніде такого немає! А ці у місті – і з одної миски всі їдять! Остап сам до батьків іноді навідується, але не наполягає, щоб я з малим туди ходила. І на тому дякую.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
