fbpx

Я додому ледь ноги приволокла. Окрім офіційної роботи, ще маю підробітки. Зі шкіри лізу, щоб нам краще жилося. Ми з чоловіком і двома дітьми живемо в своєму будинку, в який весь час потрібно вкладати гроші. Але ці гроші заробляю лише я. Тарас мій вчитель, приносить додому копійки. Недавно я натякнула йому, що потрібно розвиватися. І знаєте, що мені Тарас відповів? “Мене і так все влаштовує, а тобі треба більше, ти і заробляй”

Я додому ледь ноги приволокла. Окрім офіційної роботи, ще маю підробітки. Зі шкіри лізу, щоб нам краще жилося. Ми з чоловіком і двома дітьми живемо в своєму будинку, в який весь час потрібно вкладати гроші. Але ці гроші заробляю лише я. Тарас мій вчитель, приносить додому копійки. Недавно я натякнула йому, що потрібно розвиватися. І знаєте, що мені Тарас відповів? “Мене і так все влаштовує, а тобі треба більше, ти і заробляй”

Коли я вийшла заміж за свого чоловіка Тараса, то ми спочатку пішли жити до його батьків. Там і народилась наша старша донечка Катя.

Та життя поряд зі свекрухою, яка постійно керує все на свій манер, мене не сильно влаштовувало.

Я завжди мріяла про трішки іншу модель свого сімейного життя, де будуть рівні права між чоловіком і жінкою, а не чоловік маленьке дитя, якому постійно потрібно подати, прибрати, попрати і допомогти одягнутись, бо він не знає в що.

Тому було прийняте спільне рішення, про те, щоб жити окремо від батьків і будувати наші відносини так, як це бачимо ми, без всяких нам нав’язувань.

З допомогою батьків ми придбали невеличкий будинок, у селі поблизу міста. До роботи мені маршруткою було п’ятнадцять хвилин, а чоловік влаштувався там вчителем фізкультури.

Десь через три роки в нас народилась ще одна донечка Даринка. Я пішла в декретну відпустку.

Та в декреті пробула я лише допоки Даринці не виповнилось два з половиною роки, її взяли в садок, чоловік взяв на себе завдання відводити і забирати дівчат із садка.

А я повернулась до роботи адже хотілось заробити трохи більше грошей і зробити ремонти, щоб покращити наші умови життя. Зробити гарно на подвір’ї, щоб коли наші дівчатка підростуть вони не соромились, а гордились будинком в якому живуть.

Працюю я бухгалтером на фірмі, зарплата немаленька але хотілось би більшого, оскільки зайнятість мені дозволяє, я ще взяла підробіток.

Вела ще кілька магазинів. Моя сім’я і бажання жити краще, давали мені наснаги до роботи. Та згодом я почала розуміти, що тільки мені одній цього хочеться.

Мій чоловік не напрягаючись, ходить собі на роботу і маленька зарплата вчителя його цілком влаштовує.

В нас виникла серйозна розмова, на якій я натякнула чоловіку, що йому слід розвиватись, а не стояти на місці. Організувати, якісь секції, гуртки, щоб мати додатковий дохід.

Адже якось так не чесно по відношенню до мене, дівчата підростають в них згодом з’являться більші потреби, які виходячи з його зарплатні буде важко забезпечити.

Та мій чоловік лише послухав мене і на цьому все закінчилось. Очевидно йому і так добре живеться.

Ніколи не думала, що після дев’яти років спільного життя, побачу в своєму чоловікові лінивця. Який не хоче й зайвих рухів робити, ми живемо добре, значить все добре і нащо напрягатись?

Та я в майбутньому мрію про авто для нашої сім’ї, про гарні ремонти, сучасні меблі і самій мені важко буде заробити на всі ці забаганки.

Допоможіть порадою, як простимулювати чоловіка розвиватись і заробляти більше для нашого кращого майбутнього? А то всі мої аргументи на нього не діють, завжди чую одну відповідь: “Мене і так все влаштовує, а тобі треба більше, ти і заробляй”.

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page