Я довго думала, що ж такого цікавого подарувати на Миколая невістці. Онукам і сину подарунок вже давно лежав в антресолі, а ось з Юлею я не знала, як чинити. Але ситуація сама по собі вирішилася. Вартувало лише зайти до невістки в гості без попередження.
На плиті, яка покрита жиром, стояла така ж каструля, яка до половини була чорною. Пательня така, що я б її відразу у смітник викинула, бо її не дочистишся і тефлону там вже немає, бо невістка тим не переймається. Та й загалом, квартиру вона в порядку не тримає.
Все робиться для показухи, лише коли я приходжу в гості. Ось я й купила їй цілий пакет хімії в якості подарунку. Але це Юлі не сподобалось.
– Мамо, а що це? – запитала вона, дивлячись на пакет, де виглядали банки з засобами для чищення і губки.
– Це тобі на господарство, – сказала я доброзичливо. – Ти ж сама бачиш, як важко підтримувати чистоту, коли стільки справ із дітьми. А тут усе необхідне – для кухні, для ванної, для плити…
Юля помітно зблідла, але мовчала. Сиділа за столом і, мабуть, намагалася зрозуміти, що ж саме я хотіла сказати своїм подарунком. А я й не планувала нічого приховувати.
– Ось, наприклад, – я витягла пляшку з засобом проти жиру, – цим ти легко прибереш жир із плити. І каструля твоя відмиється. Я спеціально обрала той, що без різкого запаху.
– Дякую, мамо, – невістка ледве видавила з себе. – Дуже… корисний подарунок.
– Ще б пак, – усміхнулася я. – Хтось повинен допомогти тобі з цим. Стільки турбот у тебе, і все не встигається.
Мій син Сергій якраз заходив до кухні й почув наш діалог.
– Мамо, ну навіщо ти? – зітхнув він. – Юля ж старається. У нас все нормально вдома.
– Нормально? – перепитала я і підняла брови. – Сергію, ти взагалі бачив плиту? Або ту пательню? Це нормально?
Юля раптом підвелася і почала прибирати зі столу, мовчки збираючи посуд. Її рухи були різкими, і я зрозуміла, що вона образилася. Але ж я хотіла лише допомогти!
– Мамо, може, не варто так? – обережно сказав Сергій. – Юля все встигає, просто… діти маленькі, часу мало.
– Сергію, – відказала я, – якби я так у твоєму віці виправдовувалася, то ви з братом росли б у хаосі. Просто треба вміти організувати час.
Юля різко повернулася до мене.
– Мамо, якщо ви прийшли сюди, щоб вчити мене жити, то краще… не треба, – сказала вона тихо, але твердо.
– Я ж для твого ж блага, Юлю! – обурилася я. – Тобі просто варто…
– Ні, мамо, не варто! – вона перервала мене і поставила тарілку на стіл трохи голосніше, ніж треба. – Знаєте, ви завжди знаходите спосіб показати, що я щось роблю не так. Завжди! Але, може, для вас настав час зрозуміти, що у нас тут своя сім’я, і ми самі вирішимо, як нам жити?
Мене вразили ці слова. Вперше Юля ось так прямо висловилася. Зізнаюся, я розгубилася, але намагалася не показувати цього.
– Гаразд, Юлю, – сказала я, намагаючись зберегти спокій. – Якщо тобі не подобається мій подарунок, можеш віддати його назад.
– Ні, я його залишу, – відповіла вона вже холодно. – Але це не те, чого я очікувала на свято.
На цьому наша розмова завершилася. Я повернулася додому з важким серцем. Усе ж таки, чому вона так реагує? Невже моє бажання допомогти – це щось погане? Здається, я зробила все правильно.
Увечері Сергій подзвонив мені.
– Мамо, Юля засмучена, – сказав він. – Може, ти трохи переборщила?
– Переборщила? – не витримала я. – Сергію, я просто хотіла допомогти! І не треба мене звинувачувати за те, що я намагаюся зробити для вас краще.
– Знаю, мамо, але бувають різні способи допомоги. Іноді краще просто підтримати.
Ці слова змусили мене замислитися. Але хіба я не підтримую? Хіба мої дії не свідчать про турботу?
Читаючи цю історію, я звертаюся до вас, дорогі читачі: як ви вважаєте, чи правильно я вчинила? Чи варто було дарувати такий подарунок, чи краще було обрати щось інше? Як ви допомагаєте своїм близьким? Чекаю на ваші думки.
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
