Я довго переконував свого 85-річного батька не гарячкувати і не одружуватися на цій Анні. І ні, тут навіть не у віці батька проблема, а у тому, що я всім нутром відчував, що в цієї Анни не хороші наміри. – Ой, ну знайшов мільйонера, жартував тато. – Змирися, ця жінка мене щиро кохає!, – додав він. А потім ця розмова Анни по телефону, яка відкрила всі “карти”. Ну це ж всім зрозуміло, що така молодиця просто так не покохає людину у віці. Але мій батько невблаганний
– Тату, ти серйозно? – вигукнув я, дивлячись на нього з таким подивом, що аж ледь не випустив чашку з кавою. – Тобі ж 85, а ти кажеш, що знову одружишся?
Я думав, що після 50 мене вже нічим не здивуєш. Але коли на моєму порозі постав батько з молодицею, я ледь не впав. Бо ж хіба можна залишатися байдужим, коли твій батько вирішує одружитися вчетверте, причому з жінкою, молодшою за нього на кілька десятиліть?
Звали її Анна. І в той день вона з’явилася в нашому домі з неймовірно чарівною усмішкою, красивим шарфиком на шиї та такими манерами, що у мене аж голова пішла обертом від кількості слів, які вона встигла сказати за перші п’ять хвилин.
Мене звати Володя, і я давно переступив поріг п’ятдесятиріччя. Живу з дружиною Надією, ми виховуємо двох дітей, я працюю у сфері торгівлі, а вечори проводжу в улюбленому садку біля будинку. Здавалося б, життя збалансоване та зрозуміле. Я давно усвідомив, що час плине швидко: ось ти молодий і відчайдушний, а ось – уже чешеш сиві скроні й бідкаєшся, що спина постійно нагадує про себе. Однак те, що вигадав мій батько, застало мене зненацька.
Станіслав, мій 85-річний батько, вирішив одружитися вчетверте. Ця новина пролунала, як грім серед ясного неба. І я, чесно кажучи, не знав, як на неї реагувати. Ні, я не проти, щоб літні люди були щасливі. Та всередині мене яскраво миготів сигнал тривоги – бо ж хто ця Анна? Чому вона так зацікавлена моїм батьком, який трохи шкутильгає, має старий будинок і невеликий ощадний рахунок у банку, але, попри це, тримався досить бадьоро? Чи може бути, що вся ця метушня пов’язана з грошима й майном батька?
Про це я довго розмовляв із Надією. Вона мене слухала уважно, проте намагалася поглянути на ситуацію з іншого боку – Можливо, він просто хоче ще раз відчути себе молодим, Володю, – мовила дружина, коли ми готували вечерю. – А тобі варто дати йому шанс. Ніхто ж не каже, що вона обов’язково шукає вигоду. Спробуй поспілкуватися з нею ближче.
Я кивнув, але на душі мені було неспокійно. Я поважаю свого батька, він для мене завжди був прикладом працьовитості. Та невже він не бачить, що ця ситуація підозріла? Принаймні, ззовні воно все виглядало так, ніби Анна занадто активна й улеслива, коли говорить із ним. І водночас – досить прохолодно трималася зі мною й моєю сестрою Оксаною, яка теж із недовірою дивилася на всю цю любовну історію.
Одного вечора я вирішив прямо обговорити все з батьком. Зайшов до нього додому, коли Анна була на якійсь зустрічі. Батько сидів на кухні, перебираючи старі листівки.
– Тату, ти справді маєш намір одружитися? – спитав я, намагаючись не звучати категорично. – Ти впевнений, що добре знаєш цю жінку?
Він підвів очі, в яких я побачив рішучість, навіть певний виклик.
– Володю, – сказав він, – я не хлопчак. Я маю право на особисте життя. Що з того, що я вісімдесятип’ятирічний? Мене зовсім не цікавлять поради, що мені можна, а чого ні. Анна – це диво. Біля неї я відчуваю себе молодшим.
Я ковтнув повітря, намагаючись зібрати докупи думки. З одного боку, я розумів – батько хоче тепла й уваги, які, можливо, недоотримав після того, як овдовів багато років тому. Але, з іншого – чи не надто це ризиковано? Невже він не боїться, що може бути обманутий?
– Тату, я нічого не маю проти твого щастя, – видихнув я. – Я лише переживаю, чи її інтереси – чисті. А якщо вона бачить у тобі лише товстий гаманець?
Батько трохи напружився, та стримався.
– Гаманець? – перепитав він. – Я, може, й маю невеликий будинок, але я ж не мільйонер. З якого дива хтось буде полювати саме на мене?
Після тієї розмови я пішов від нього з важким серцем. Зізнаюся, тоді я справді не знав, як мені поводитися далі.
Невдовзі ми зібралися всі разом: я з Надією, сестра Оксана зі своїм чоловіком, і батько з Анною. Сіли вечеряти. Анна старалася підтримувати тему, розповідала про нові модні напрями, які нібито її надихають. Але я помітив, як Оксана занадто прямо дивиться їй у вічі, ніби намагається щось вичитати. І ось, коли ми перейшли до десерту, сестра не втрималася:
– Анно, скажіть, чому ви так швидко зважилися на шлюб із нашим батьком? – спитала вона, відклавши виделку. – Ви ж нещодавно познайомилися.
Анна відчула, що відступати нікуди, й склала руки на колінах.
– Я вірю в кохання, – відповіла вона, здригнувшись від різкості питання. – Хіба не можна закохатися на схилі років? Навіщо затягувати?
– А може, справа в його будинку чи інших статках? – допитувалася Оксана. – Інакше важко пояснити ваш такий поспіх.
На мить здалося, що атмосфера стала нестерпно напруженою. Батько почервонів, підвівся та різким голосом заявив:
– Досить, чи ви хочете, щоб я записав усе своє майно на Анну, а вас позбавив усього? Бо так і зроблю, якщо будете ставитися до нас із підозрою!
Сестра прикусила губу, я теж мовчав. Звісно, ніхто не хотів сваритися з батьком, тим паче із погрозами залишитися без спадку. Але сумніви нікуди не зникли.
Кілька днів потому я навідався до батька без попередження. Застав його надворі – він поливав квіти. У будинку здавалося пусто, але на столі лежав відчинений ноутбук із розгорнутою сторінкою його банківського рахунку. Несподівано я почув знайомий голос – Анна з кимось розмовляла по телефону на ганку, і її слова мене приголомшили:
– Так, скоро все оформимо. Станіслав підписав частину документів. Із грошима не буде проблем, повір мені.
Я застиг, відчуваючи, як усередині все напружується. Виходить, вона була зовсім не та, за кого себе видавала? Моя інтуїція не зрадила мене. Я повернувся до двору, намагаючись зробити вигляд, що нічого не чув. Та мій погляд зустрівся з батьковим – він стояв із поливальним шлангом у руці й, схоже, уже чув частину розмови.
– Тату, – прошепотів я, – пробач, що був таким різким раніше. Я не хочу завдавати тобі болю, але… Здається, я не помилявся стосовно її намірів.
Він нічого не сказав, тільки повільно опустив очі. Було видно, що він у глибоких роздумах. Мабуть, переконався на власні вуха, що наша родина мала рацію. Як далі розвиватимуться події, я не знав. Чи прийме він це як факт і розірве стосунки з Анною, чи вирішить усе-таки ризикнути? Не мені вирішувати, адже в 85 років він усе ще досить упертий і певний того, що краще за всіх знає, як йому жити.
Але що б не сталося, я завжди поруч. Хочу, щоб він був щасливим і не шкодував про свій вибір. І зараз, у цій двозначній ситуації, я тільки одне можу сказати: у кожного з нас є право на любов, проте треба пам’ятати про обережність – особливо тоді, коли йдеться про нерівні стосунки й великі фінансові справи.
А ви що думаєте? Як реагувати, коли батьки в такому віці роблять настільки неочікуваний крок? Чи варто переконувати їх відступити, чи, можливо, краще дати їм шанс? Які б ви зробили висновки на моєму місці? Мені буде цікаво почути ваші думки.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений
