Я довго вагалася, і лише коли набралася сміливості, зателефонувала свасі, і висловила їй все, що накипіло за ці сім років. Та на моє здивування, Алла лише сказала, щоб я не втручалася в їх сім’ю, а потім додала: “Я ваші гроші не рахую. Тому, будьте ласкаві, не рахуйте і мої!” Але ж людоньки, я не розумію, невже їй не важлива доля рідного сина? Я все життя їх на “горбі” тягти не збираюся.
Зараз розповім, у чому проблема нашої родини.
Дочка заміжня вже 7 років, виховує трьох дітей. Старшим онукам-двійням по 9 років, а молодшому — 3 роки. Дочка зараз у декреті, а потім шукатиме роботу. Компанія, в якій вона працювала до появи на світ дитини, збанкротувала, тому їй доведеться шукати щось нове. А з трьома дітьми, самі розумієте, особливо багато вакансій не пропонуватимуть.
Після весілля дочки я дозволила молодятам жити у квартирі, яка дісталася мені у спадок від матері. Це невелика двокімнатна квартира, яка б підійшла їм на перший час. Звичайно, зять відчував збентеження і все повторював, що через рік-другий вони візьмуть кредит і куплять власне житло. Але вже 7 років молода сім’я з дітьми живуть у цій квартирі і поки що з’їжджати не мають наміру.
Нещодавно я вийшла на пенсію. Все життя пропрацювала вчителькою молодших класів, але того року мене ввічливо попросили поступитися дорогою молодим. Що ж, керівництво зрозуміти можна, та й сама я колись була молодим фахівцем, який шукає роботу. Чоловік мій давно вже пенсіонер, здоров’я його підводить – пів пенсії йде на аптеку.
Раніше я думала, що якщо зовсім туго з грошима буде, то здаватиму другу квартиру в оренду. Але зараз цей варіант уже не підходить, не буду ж я доньку з дітьми на вулицю гнати. У крайньому випадку ми могли б з’їхатися і жити разом. Але дочка категорично проти, вони вже звикли самі собі господарями бути. Та й мені тоді доведеться день і ніч доглядати за онуками.
Натомість батьки зятя живуть приспівуючи. У них і квартира, і заміський будинок із садом. Сват, у минулому військовий, гарну пенсію отримує та ще й свій бізнес має. Сваха ще працює, а у вільний час на грядках копається. Чомусь за дітей вони зовсім не переймаються, за цей час хоч би копійку дали.
Тому я набралася сміливості та зателефонувала сватам. Кажу, мовляв, 7 років сім’ю дітей на собі тягла і квартиру їм дала, і фінансово допомагала. Запропонувала їм взяти дітей до себе. Батьки зятя здивували мене своєю відповіддю. “Нема чого в наш гаманець заглядати і рахувати чужі гроші”, – і повісили слухавку.
Я здивувалася, невже їм все рівно на долю свого сина? Відправили 7 років тому в чужу родину, і все, згадуй, як звали. А те, що діти потребують, їх не стосується. Я впевнена, що тепер і свати зобов’язані допомогти молодій сім’ї. Але як їх переконати у цьому, я не знаю.
А як ви вважаєте, чи повинні батьки допомагати сім’ї своїх дорослих дітей? Чи правильно вчинили свати, відмовившись від допомоги? І як вчинити героїні нашої статті у цій ситуації?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
