fbpx

Я довгий час жила і працювала в маленькому районному містечку, яке можна пішки за годину вздовж і впоперек перейти. Тому коли підвернулася нагода переїхати до обласного центру, я ні на хвилину не задумалась. Все, що мене тримало, були батьки. Хоча ні, не так, тримала мене мама, бо боялася втратити робочу силу, а ось тато підтримав мою ідею розвиватися. – І ким ти там станеш? Одна, без підтримки!

Я довгий час жила і працювала в маленькому районному містечку, яке можна пішки за годину вздовж і впоперек перейти. Тому коли підвернулася нагода переїхати до обласного центру, я ні на хвилину не задумалась. Все, що мене тримало, були батьки. Хоча ні, не так, тримала мене мама, бо боялася втратити робочу силу, а ось тато підтримав мою ідею розвиватися. – І ким ти там станеш? Одна, без підтримки!

Продавши свою кімнату в гуртожитку і все зайве “барахло”, я була здивована тим, що мої особисті речі ледь зайняли половину величезної валізи.

Все було вирішено остаточно: моє рідне місто мені стало нудне, я себе там вичерпала по максимуму. Немає подальшого розвитку, а думати і сподіватися, що коли-небудь з’являться хороші робочі місця і місто стане чистішим – не було сенсу.

Єдине, що утримувало мене в місті, були мої батьки. Батько підтримував ідею того, щоб я знайшла себе в цьому житті, хоч і переживав… А ось мама навпаки – не хотіла мене відпускати.

Гаразд би, якщо ми з нею дружно спілкувалися, але ж у нас ніколи загальної теми для розмови не було! Ми зовсім чужі один одному люди. Вона взагалі згадувала про те, що у неї виявляється є дочка тільки тоді, коли я заявила про свій переїзд.

– Та кому ти там будеш потрібна? Добре там де нас немає! – Примовляла мама, намагаючись відігнати у мене саму ідею про переїзд.

Я прекрасно розумію, чому вона так робила. Їй було зручно іноді “підпрягувати” мене в роботі, так я батьки живуть хоч і в місті, але в своєму домі, і мають невелике господарство.

Загалом, їй просто стало не зручно, що я їду. У підсумку я слухати її не стала і поїхала через три дні. Навіть прощальний вечір не стала влаштовувати, бо боялася, що мама знову почне мене відмовляти.

Живу в іншому місті вже два роки. Купила однокімнатну квартиру, дуже рада обстановці. Район тихий і спокійний, ніхто не буянить. Найголовніше, що роботу знайшла у відомій компанії. Мама мені тепер телефонує і каже, щоб я поверталася, незважаючи на те, що я ні про що не шкодую і кажу їй, що тут краще…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page