Я довгий час жила в селі. Діти повиростали, створили свої сім’ї. А минулого року донька продала мою хатинку і купила в своєму місті однокімнатну квартиру. Так я стала пані з міста. Я задоволена, адже і внуки поруч, а з ними вже не так сумно. Але мова піде не про мене, а про сусідку Марічку, якій тільки-тільки двадцять виповнилося, а вона вже стільки горя “наїлася”.
***
Діти купили мені квартиру в своєму місті рік тому. Переїхала. Моєю сусідкою була зовсім молоденька дівчина, двадцять років всього. Навчається і працює.
Завжди допоможе: двері притримає, пакети донесе. Скромна, ввічлива, коса нижче пояса, любо-дорого подивитися. Звати дівчинку – Марічка.
Занадилися до неї підозрілі особи шастати: мужик сумнівної зовнішності, жінка і двоє немовлят з ними.
Прийдуть, в під’їзді вигукують, в двері стукають. Я їх якось налякала, що поліцію викличу, одразу втекли. А потім осміліли, стали відповідати, щоб викликала.
У Марічки очі на мокрому місці стали. Як її не зустріну – погляд відводить. Я думала, що вона – сирота, що квартиру їй держава виділила, що її обдурити хочуть. Вирішила допомогти, аж надто шкода дівчинку.
Зібралася з духом і пішла до неї. Вона мене на кухню проводила і розплакалася.
Вісімнадцять років Марічці було, коли у неї дідуся не стало. Марічці квартира залишилася, але не в спадок, а вони її приватизували тільки на її ім’я.
Мама Марічки дуже рано її на світ привела невідомо від кого, та покинула дівчинку на виховання своїм батькам. Бабусі Марічки років п’ятдесят навіть немає.
Як дізналася “мама”, що дочка її одна в двокімнатній квартирі живе, відразу пристрибала, стала каятися, миритися, прощення просити. Марічка і здригнулася, розтанула від передчуття материнської ласки.
Пів року вони під одним дахом прожили. Пішла потім мама, голосно дверима грюкнувши: не дозволила Марічка привести в будинок чергове кохання всього її життя.
Перебралася мама в свою кімнату в комуналці (так і не зрозуміла: чи то бабуся Марічки їй кімнату заповіла, то чи віддала, всупереч волі діда), так коханця свого прихопити не забула.
А зараз вони до Марічки шастати почали – тісно в кімнаті вчотирьох: народила мама Марічки двох сестер-близнючок.
Там не працює ніхто: ні мати Марічки, ні чоловік цей. На що живуть – хто знає. Хочуть, щоб Марічка і до себе всіх прописала, а кімнату продати планують, щоб було на що жити.
Розповіла сусідка, що за ті пів року, що мати у неї пробула, що та тільки не робила, і виховувати намагалася, ще й зловживала. І зараз-то нічого не змінилося: вони прийдуть всім сімейством, штурмують квартиру сусідчину, а після них склотара в під’їзді залишається.
Я з сином порадилася. Він запропонував опіку на “маму” нацькувати, до дільничного сходити, щоб цього “кохання життя” перевірили (він не наш). Марічка в відмову – не хочу, каже, шкодити, хочу, щоб вони мене в спокої залишили.
Син допоміг. Він у мене великий, сильний. Ми Марічку у мене сховали, Василя до неї в квартиру в засідку посадили. Два дні сидів, поки “мама” з сімейством не прийшла.
Василь їх ледве з драбини не спустив. Сказав, що квартиру купив, і що його попередили про проблемні гості. Поліцією нацькував, прокуратурою, опікою і міграційною службою. Вони бігли так, що п’яти виблискували.
Марічка квартиру продає. Шкода, але що поробиш? Все одно дізнаються, що вона нічого нікому не продавала. Ось і хоче куди подалі переїхати.
Син, мабуть, невістці все розповів, вона давай за сестер Марічки заступатися. Шкода їй дівчаток, завела шарманку: Марічка повинна дати дах своєї сім’ї, там нещасні діти, і мати – є мати…
Мені почали говорити, що лізу не в свою справу. Я їй запропонувала дівчаток до себе забрати, раз така добренька, так відразу замовкла.
Василь обіцяв, що простежить, щоб не обманули Марічку при продажу та купівлі. Аби все добре у дівчинки пройшло. Хороша вона, ось тільки з матір’ю не пощастило…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
