fbpx
життєві історії
Я думала Ілона Петрівна в перший же день побіжить побачитися з Богданом, як-не-як, він її син, та свекруха знайшла собі виправдання. – На дачі стільки огірків. Вони ж переростуть, що я потім в банки класти буду, ці ковбиці? – Ну звісно ж, огірки важливіші. Я зварила свіжого бульйончику, сіла в маршрутку, і направилась до чоловіка. – Ти жінка, тобі і дбати тепер про нього

Я думала Ілона Петрівна в перший же день побіжить побачитися з Богданом, як-не-як, він її син, та свекруха знайшла собі виправдання. – На дачі стільки огірків. Вони ж переростуть, що я потім в банки класти буду, ці ковбиці? – Ну звісно ж, огірки важливіші. Я зварила свіжого бульйончику, сіла в маршрутку, і направилась до чоловіка. – Ти жінка, тобі і дбати тепер про нього.

З Богданом ми в шлюбі ось уже 15 років. Є у нас двоє дітей, 13 років і 6. Ніби як все у нас було нормально. Зрозуміло, що не без суперечок, але у кого їх немає.

Працювали всі ці роки і я, і чоловік. Все ж двоє дітей, тягти якось це все треба, та й складали ще гроші дітям на навчання, окремий рахунок відкрили, щоб накопичити на квартири окремі. Одним словом, до всього поставилися з неймовірною серйозністю.

Місяць тому Богдана поклали в клініку – серце. Лікарі робили все можливе. Богдан довгий час просто лежав, навіть говорити не міг.

Я була сильно налякана цією ситуацією, думала, одна залишуся, без чоловіка. Згодом лікарі повідомили радісну звістку, але чи буде Богдан такий як раніше, одному Богу відомо.

Справа в тому, що коли все це з Богданом сталося, нікого це особливо не хвилювало. Свекруха приїхала тільки на другий день, коли він лежав в клініці.

– На дачі стільки огірків. Вони ж переростуть, що я потім в банки класти буду, ці ковбиці?

Приїхала Ілона Петрівна, подивилася на нього, поки спав і поїхала. Потім телефонувала мені раз в три дні. Сестра Богдана взагалі не зволила навіть приїхати, адже вона за кордоном на курорті.

Хоч і брат у неї єдиний, та ще й у такому стані, але головне, що вона на відпочинку. Сказала, що приїде. Ось уже місяць від неї навіть дзвінка немає.

Все впало на мої плечі. Доглядати за чоловіком, доглядати за дітьми, заробляти гроші, робити роботу по дому. Кожен день одне й те саме на голові. Чоловік ще й капризує, каже, що тягарем для нас усіх став. А мені хіба легко з цим всім одній?

Нікого це не хвилює зовсім. Скільки не говорила зі свекрухою, не просила допомогти, відповідь одна – вона дуже зайнята, а я його дружина, я зобов’язана. Так, я розумію, я зобов’язана, але хоч якось допомогти можна. Хоча б з дітьми іноді посидіти, але ні.

Не знаю, як все це переживу. Дуже складно мені це дається.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!