Я думаю, що такі стосунки з рідними онуками в мене саме тому, що моя “дорога і люба” невістонька хоче накинути лапою на мою з чоловіком квартиру. Чомусь Леся думає, раз вона вийшла заміж за мого єдиного сина Дмитра, то я повинна їй бути дуже вдячною і простягнути документи на свою трикімнатну квартиру, в’їхавши з чоловіком в їх однокімнатну. – Якщо не погодитесь, то онуків вам не бачити. – Насмішила! Та для чого вони мені здалися. Я свого вже виховала. З мене годі!
Я бабуся двох хлопчиків.
Мій син Дмитро одружився кілька років тому і в нього з невісткою народилися двоє синів.
Матвійкові два роки, а Данилку чотири. Сказати, що їх сильно люблю, не можу. І від того мені чи соромно, чи що.
Не знаю, можливо, це не нормально так говорити, але ці діти мені начебто зовсім чужі. Хоча вони від мого рідного і єдиного сина.
Можливо, річ ще й у тому, що стосунки у нас із невісткою не особливо теплі.
Леся все лапу наставляє на нашу квартиру з чоловіком, адже у нас вона велика, а у них лише однокімнатна.
Але хіба це мої проблеми? Нехай заробляють і куплять собі більше. Так Леся вирішила шантажем виманити в мене квартиру. Вона сказала, що якщо я не погоджуся на обмін, вона просто не дозволить мені бачитися з онуками.
Але і тут у неї промах, оскільки у мене й так особливого бажання спілкуватися і проводити з ними час не було. Всі ці пелюшки, сорочечки — навіщо воно мені?!
Що ви скажете з цього приводу, дорогі бабусі? Є серед читачів такі, як я? Чи то я одна якась не правильна?
Поділіться своїми думками з цього приводу!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
