fbpx

Я дуже дуже хочу назад у своє маленьке село недалеко від Верховини! Але як сказати про це батькам? Адже я так рвалася завжди у велике місто! І ось я в Києві, а радіти тут нічому

Я дуже дуже хочу назад у своє маленьке село недалеко від Верховини! Але як сказати про це батькам? Адже я так рвалася завжди у велике місто! І ось я в Києві, а радіти тут нічому. та про все по-порядку.

За місяць мені виповниться 18 років. Все життя я жила в невеликому селі в Карпатах біля Верховини. Ходила до школи, добре вчилася, жила, одним словом, свої маленьке просте життя.

Друзів у мене в рідному селі було зовсім небагато, але спілкуватися було з ким, багато просто добрих знайомих зі школи. У нас не було розваг від слова зовсім, і, звичайно, було нудно.

Останній рік у школі, 11 клас, дався мені дуже тяжко. Страх перед вступом у виш, втома від навчання загалом, проблеми з учителями, однокласниками. Я мріяла скоріше виїхати до великого міста, куди планувала вступати.

Я пройшла у два університети – в Київ і Львів, але обрала столицю.

Здавалося б, мрія довгих років збулася, тепер я вже другий рік буду навчатися й жити у великому місті і маю бути щасливою. Але, на мій величезний жаль, все виявилося набагато складніше.

Весь минулий навчальний рік, коли я дуже мало через відомі причини була в Києві,  а коли й була – мені було дуже погано. Зараз я теж тут, готуємо з дівчатами-однокурсницями гуртожиток, свою кімнату.

І мені знову шалено хочеться додому, повернутися в звичне русло і жити, як жила. Було б легше, якби мій дім і батьки були ближче, але вони дуже далеко. Ви запитаєте, в чому проблема? Чому тобі погано?

Ой, якби я сама знала. Я вже думаю, що, можливо, я просто не готова ще до самостійного життя. Щодня прокидаючись, я просто плачу. У мене немає сил підвестися і чимось зайнятися, не цікаво гуляти, спілкуватися з дівчатами.

Мені тільки хочеться плакати. Я не знаю, що з цим робити. Я не хочу прогулянок, не хочу сходити в магазин і купити собі щось смачне чи обновку. Може, це просто адаптація чи що? Але другий рік? Хіба так буває?

І що робити? Покинути університет чи перейти на заочне відділення або повністю на віддалену форму навчання? Але батьки не зрозуміють цього, адже я так рвалася в Київ!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page