Я дуже люблю свою дружину. Оленка в мене — справжній скарб. Вона гарна, доглянута, вишукана, розумна, цікава. Вона вміє підтримати будь-яку розмову, має безліч ідей і завжди ініціативна.
З Оленкою я почуваюся щасливим і цінним. Наше життя разом — це двоє прекрасних дітей і її дитина від першого шлюбу, яку я люблю, як свою.
Іноді мені навіть здається, що я занадто щасливий. Але є одна річ, яка мене турбує. Це її стосунки з минулим. Зокрема, з чоловіками, які були в її житті до мене.
Я давно знаю, що вона спілкується зі своїми колишніми. Як вона каже, це просто дружба. Ці люди були в її житті задовго до мене, і їхнє спілкування триває більше десяти років. Я розумію, що в неї є право на свої зв’язки й минуле, але іноді мені стає не по собі.
Наприклад, нещодавно вона отримала подарунок від одного з цих друзів — кулон із білого золота з натуральним каменем. Як вона сказала, це до Нового року. Він навіть не був у місті — просто надіслав його поштою. І я бачу цей кулон на ній.
Здається, ніби нічого особливого, але мене це гризе. Чому він це зробив? І чому вона прийняла?
Та це ще не все. Вони не просто листуються чи зідзвонюються. Вона час від часу зустрічається з ними: то випити кави, то пообідати, то кудись поїхати. Інколи вони навіть надсилають подарунки нашим дітям.
І все це виглядає нормально — принаймні, для неї.
Ми про це не раз говорили. Вона каже, що це просто дружба, що ці люди підтримували її в складні часи, що вона цінує їх, як друзів.
Я намагався дивитися на це її очима, але почуття сумніву не полишає мене. Чи справді це нормально? Може, я перебільшую? Чи, можливо, це проблема довіри?
Щоразу, коли я бачу її переписки чи дізнаюся про черговий подарунок, я відчуваю змішані емоції. З одного боку, я розумію, що не можу контролювати її життя і забороняти їй щось.
З іншого — це зачіпає мене. Мені здається, що дружина має бути зосереджена на нашій родині, на нашому спілкуванні. Але, здається, для неї це спілкування з минулим — важлива частина її життя, яку вона не готова залишити.
Я намагався знайти вихід. Ми говорили про це, але щоразу наші розмови закінчувалися тим, що вона переконувала мене, що немає нічого поганого.
І я хочу їй вірити. Але, чесно кажучи, іноді почуваюся ніби в тіні цих її друзів. Я не знаю, чи правильно реагую. Чи я надто ревнивий?
Усередині мене борються дві сили: любов до Оленки і це почуття тривоги через її дружбу з колишніми. Іноді мені хочеться просто сказати їй, щоб вона обірвала всі ці зв’язки, але я знаю, що це неправильно.
Я не хочу ставити ультиматуми чи контролювати її. Водночас я не можу позбутися думки: чи достатньо їй мене? Навіщо їй ця дружба з іншими?
Я впевнений лише в одному: я люблю її і хочу, щоб вона була щасливою. Але як знайти баланс між коханням до неї та повагою до себе? Чи можна побудувати гармонійні стосунки, коли є щось, що тебе постійно бентежить? Ось у чому питання.
Буду вдячний почути якісь думки і поради читачів.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
