Я дуже не хочу, щоб синочок платив аліменти колишній, вона й так все хитро обставила. Все, вони для нього – перегорнута сторінка! Але розповім свою історію спочатку, аби почути поради й думки, бо ми з сином не знаємо, що й робити.
Одружилися ми з Василем на початку 80-х років. Працювали, не жаліючи сил, бо мріяли про велику родину. Доводилося складати копійку до копійки і багато в чому собі відмовляти. Тільки коли ми мали надійну фінансову “подушку”, наважилися на батьківство. Народився син, назвали рідкісним на той час ім’ям – Данилком.
Звичайно, ми планували порадувати первістка братиками чи сестричками. Однак долею було призначено мати нам із чоловіком лише одну дитину. Декілька років ми не могли змиритися з цим, а з часом змирилися, що навіть один малюк – безцінний дар.
Зростав наш Данилко в абсолютній любові. Ми з чоловіком старалися забезпечити синові щасливе дитинство і ні в чому не відмовляти. Якщо вже дав нам Бог лише одну дитину, то нехай усі ресурси йдуть на його потреби та бажання.
Під час навчання у столичному вищому закладі у Данила з’явилася дівчина. А коли син випустився і отримав диплом, він зробив Каті пропозицію.
Після весілля молодих я дозволила їм жити у моїй квартирі. Василя на той момент вже не стало. Сама переїхала до приватного будинку, який будували разом із чоловіком. Подумала, хай молода родина перебирається до центру міста. А я собі хазяйнуватиму на грядках і заживу тихим сільським життям.
Наступного року після весілля у Дані з Катею народилася дівчинка. Я стала часто приїжджати в місто до дітей та онуки, допомагала молодій мамі з дитиною та радувала дітей вирощеними мною натуральними овочами і фруктами.
Я жила заради цих зустрічей. Не було в моєму житті після втрати чоловіка щасливіших моментів, ніж дні, проведені з красунею-онукою. Тому коли я дізналася, що син і невістка збираються розлучатися, мало не розплакалася.
Виявилося, що мій син знайшов собі іншу. А Катя прощати чоловіку зраду не схотіла і подала на розлучення. Та й правильно зробила. Хоч я й мати Олександра, але в цій ситуації повністю підтримувала Лізу. Невістка зібрала речі Дані і виставила його за двері.
Син переїхав до мене в села. А з Катериною я домовилася, що вона залишиться у моїй квартирі, доки не знайде собі інше житло.
Більше півроку я не турбувала колишню невістку і не підганяла її з пошуками квартири. Але бачитися з онукою вона стала дозволяти мені все рідше. А Данило міг побути з донькою лише у ті дні, коли приходив до колишньої дружини з аліментами.
На сьогоднішній день невістка вже рік проживає у моїй квартирі. Я так розумію, що з’їжджати вона нікуди не планує.
Підлаштувала все Катерина так, що ми з сином ні її, ні маленьку Злату бачити не можемо. Син відправляє гроші для дитини Каті на картку.
Думали ми вже з Данилом просто віддати вже Каті цю квартиру та забути про неї. Він міг би відкладати помалу на власне житло.
Але Катя наполегливо потребує грошей щомісяця. Хіба треба платити аліменти на неповнолітніх дітей, якщо віддав квартиру?
Що робити не знаю. Найбільше не дає спокою, звісно, розлука з онучкою. А якщо її взагалі скоро чужий дядя ростити буде, вітя якийсь чи саша? Я буду дуже вдячна за будь-які поради. Ми з сином зайшли в глухий кут і самі вихід знайти не можемо. Всім дякую за увагу! Миру й добра!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.