Син з невісткою живуть з нами, бо в нас величенький будинок, а гроші їм на власне житло дозбируємо разом зі сватами, син трохи докладає також. У сватів ще двоє, крім нашої невістки, менших дочок, тому жити з ними було ніде, та й негоже, щоб чоловік в прийми йшов. Знімати ж квартиру чи будинок дорого, то пуста витрата грошей.
Якщо чесно, я не розуміла, навіщо їм взагалі поспішати з одруженням. Дитинку ще не чекають, можна було ще по зустрічатися, а не бігти розписуватися. Ну то вже таке, схотіли – зробили, як вирішили. Жити, врешті, є де, б у нас син старший давно одружений і живе окремо й далеко, в обласному центрі. Тож дві кімнати хлопців віддали тепер у розпорядження молодих.
Так от, як я вже сказала, всі ми, крім невістки, працюємо. Вона вчиться заочно. І роботи їй по спеціальності в нашому райцентрі немає. Сидить дома.
Вважаю цілком нормальним те, що я переклала на неї хатню роботу, приготування їжі, прибирання. По-перше, не дарма ж їй хліб їсти, а по-друге, хіба їй важко, сидячи дома, взяти на себе домашні обов’язки в той час, як інші гроші заробляють?
Застелити вранці ліжка, прибрати добре раз на тиждень і слідкувати за порядком в інші дні, приготувати обід, щось на вечерю, закинути у пралку брудні речі, розвісити, попрасувати сухий одяг – ось і все, що від неї вимагалося.
З городом ми з чоловіком самі справляємося після роботи, курей, собаку, котика теж переважно самі годуємо перед початком робочого дня і після. Зранку сніданок на всіх готую я, а невістці залишаємо, бо вона в цей час зазвичай ще спить.
Прожили ми так близько півроку.
Але вчора ввечері невістка Оля заявила мені, що застилати ліжка в нашій з чоловіком спальні, наводити в ній чистоту і прасувати наші речі відмовляється. Що не хоче закидати наш одяг (як вона сказала – «ваші труси») у пралку, а також мити після всіх ранковий посуд. Що в неї зовсім не лишається часу на навчання і їй скоро на сесію.
Найсумніше те, що Богдан, наш син, підтри мав її, сказавши:
– Мамо, ну це дійсно занадто, чому Оля у вашій спальні повинна прибирати і у вашій білизні порпатися? Та і вчитися їй справді треба.
Нічого там в нашій білизні, до речі, секретного немає, ми такі ж з чоловіком люди, ячк і вони, тільки старші, то ж що там вона може побачити нового?..
А чоловік мій взагалі під час цієї розмови вийшов на вулицю і пішов на город, бо він сварок не переносить.
А вночі мені сказав:
– Мабуть, таки треба, щоб діти на квартиру пішли, так, Олено? Усім спокійніше буде…
Я всю ніч майже не спала, не знаю, як тепер далі з Ольгою миритися. А як уявлю, що вони пішли, а ми самі з чоловіком у великому будинку – теж завити хочеться… І в той же час я дуже обурена поведінкою невістки й сина, бо переконана у своїй правоті.
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
