Я дивувалася, що моя мама не мала подруг. Були у неї приятельки, колежанки по роботі, сусідки, з якими вона спілкувалася. Мама була з усіма у добрих стосунках, але ніколи не ділилася своїми секретами та переживаннями. Тільки згодом я зрозуміла, що дружби справжньої не буває. Переконалася не лише на власному досвіді.
У мене була близька подруга Ірина, з якою дружили з дитинства. Ча від часу доля нас розводила, але ми продовжували спілкуватися телефоном, зустрічатися, ділилися найпотаємнішим. Я сама не помітила, як це сталося. Ірина раптом стала іншою по відношенню до мене: може десь зачепити навмисне словом, висловити необережно зауваження на адресу мого чоловіка чи мого сина, хоча сім’я у нас чудова. Критикує мої покупки та мої маленькі досягнення у роботі, коли мені хочеться щиро поділитися з нею радістю.
Мені так прикро і сумно буває. У неї якось у житті не склалося із сім’єю, на роботі не все гладко, подруг майже немає. Та й інтереси з роками у нас все більше стають різними. Мені дуже важко зараз із нею спілкуватися. Але так хочеться, щоб наша дружба була незмінною.
Ось тут я згадала слова мами, що найкраща подружка – це ти сама собі. Ні пліток, ні розчарувань, ні флірту з чоловіком. Тепер я з нею погоджуюся. А від Іри мені, мабуть, варто віддалятися поступово.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
