fbpx

Я годую сина з невісткою, бо вони набрали кредитів. Чотири роки тому від нас пішла його бабуся, моя мама. Ось її квартира Богдану і дісталася. Я знала, що зірок їм з неба не хапати, але хоча б приємно, що вони стали корисними для суспільства. Потім з’явилося трохи грошей, і молоді люди почали трохи розслаблятися: накупили модного одягу, дорогі смартфони. Пів року тому я зайшла до них у гості, поговорити про те-се, заодно подивитися, як же живуть мої дорогі діти

Я годую сина з невісткою, бо вони набрали кредитів.

Мій син Богдан уже дорослий, йому 32 роки. Гарний хлопець, але сам жити почав, на мою думку, пізно: у 28 років. Так, з одного боку, ми з батьком не відпускали, а з іншого – у нього ніколи не було достатнього заробітку, щоб зняти житло. Довелося б жертвувати хоча б мінімальним комфортом, або весь час проводити на роботі. А навіщо тоді це житло потрібне?

Чотири роки тому від нас пішла його бабуся, моя мама. Ось її квартира Богдану і дісталася. Він сам витратився на ремонт, вклавши особисті відкладені кошти, і почав потихеньку обживатися. Передбачувано, у молодого чоловіка з квартирою невдовзі з’явилася пасія.

Я не надто стежила за його особистим життям у минулому, але нічого серйозного пригадати не можу.

Ця дівчинка була взагалі нічого, гарна, Катя звуть. Молодша за мого сина на 4 роки. Вона теж у дитинстві не надто розпещена була: виховував її тільки батько, який не мав гарного заробітку. Але в мене до неї претензій не було на той момент – я раділа за сина і чекала вже нарешті онуків.

Перший рік все було чудово. Молоді люди обживалися, притиралися характерами і навіть будували кар’єру. Я знала, що зірок їм з неба не хапати, але хоча б приємно, що вони стали корисними для суспільства. Потім з’явилося трохи грошей, і молоді люди почали трохи розслаблятися: накупили модного одягу, дорогі смартфони.

До гарного життя легко звикнути, і ось там де раніше можна було просто вибрати щось подешевше або зовсім відмовитися, мій син і невістка почали брати кредити. Слава богу, не в мікропозиках якихось, а в звичайному банку. Але кредит – це кредит. Гроші береш чужі і на якийсь час, а віддаєш свої і назавжди.

Пів року тому я зайшла до них у гості, поговорити про те-се, заодно подивитися, як же живуть мої дорогі діти. Перше враження було позитивне, але трохи дивне. Квартира красиво обставлена, ремонт (вже вдруге) зроблений зі смаком. Повно сучасної техніки, а ламінатом бадьоро їздить робот-пилосос. Також на підлозі я побачила купу нерозкритих коробок із купленими речами.

Самі коробки вже навіть пилом покрилися, отже вони тут не особливо потрібні, а куплені вони за чужі кошти, кошти банку. І їх рано чи пізно треба буде віддавати. Але мене вразило інше. У холодильнику – порожньо. Їжі немає зовсім. Тільки кілька соусів і капуста, яка, мабуть, старша за мене.

На моє німе запитання син пробубнив щось на кшталт того, що зарплата буде ось днями, так що поки потрібно трішечки потерпіти, та й у Каті залишилася якась готівка. Простіше, каже, готову їжу замовити, чим час витрачати на приготування. І це при тому, що я особисто знаю про їхні кредити. Розписано там на три роки вперед. Мінімум. Але жити у вічних боргах їх влаштовує.

Звичайно, я дала синові трохи грошей, купила продукти. Але це все неправильно. Я точно знаю, що обоє не мають поганих звичок, вони вечорами сидять удома і дивляться серіали. Але купувати речі їм просто потрібно. Володіти ними, може, навіть не користуватися. І так годую їх вже пів року. Як їх відучити від цього? Як врятувати від цієї залежності? Начебто не дурні ж діти, а так поводяться. Я не розумію.

Кажуть – один раз живемо, коли жити як не зараз?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

You cannot copy content of this page