fbpx
життєві історії
Я готувала для свекрухи їжу, а Микола ввечері відвозив, допомагав матері, а потім повертався додому. Але тут чоловіка відправили у відрядження. І я попросила свою старшу дочку Женю відвідати Валентину Павлівну. Дочка поїхала, а через дві години у мене дитина повертається в сльозах. Женя відмовилася, тоді свекруха – абсолютно чужа моїй дочці! – на неї гримнула, щоб та не перемовлялася зі старшими, а робила, що говорять. Її зрозуміла тільки я, адже свекруха сама винна

Я вдруге заміжня. Від першого шлюбу є дочка Євгенія, є і спільна з чоловіком дитина. І якщо чоловік Микола дочку прийняв відразу, інакше б ми просто не зійшлися, то його мати зразу ж чітко і різко позначила свою позицію – за внучку мою дитину вона не вважає. Такої ж думки дотримувалася і сестра чоловіка.

Мені від такої їхньої позиції було ні гаряче, ні холодно. У дочки є дві бабусі – з мого боку і з боку колишнього чоловіка. З колишньою свекрухою у нас залишилися рівні стосунки, як і з самим колишнім. Тому Женя від відсутності уваги не потерпала.

На сімейні застілля чоловік перший час їздив сам, а коли підріс наш спільний син, то брав і Богданчика. Мене не кликали, я сама не напрошувалася. Не знаю, чи казали щось родички Миколі за дружину, але на наших стосунках це не відображалося. Такий стан речей мене влаштовував абсолютно.

Влітку мама чоловіка Валентина Павлівна впала і пошкодила ногу. Щось складне, потрібна була операція. Коли свекруху виписали, чоловік почав щодня кататися до матері. Зовиця на той момент була на 6 місяці з дитиною, тому допомоги від неї толком не було. Зате вона не забувала телефонувати Колі і нагадувати про те, що потрібно з’їздити до мами.

Я щодня готувала для свекрухи їжу, їй прописали особливий раціон, а Микола ввечері відвозив, допомагав матері, що вона попросить, а потім повертався додому. Іноді возив її на огляди. Все це займало досить багато часу, але що вже тут поробиш, це необхідність, а не примха.

Але тут чоловіка відправили у відрядження на тиждень. Відмовитися можливості не було, тому він поїхав. Ми домовилися, що я буду возити його мамі їжу і доглядати, бо зовиця знову “нездужала”. Мені чомусь здавалося, що вона просто не хоче зайвий раз перейматися і щось робити. Тим більше, коли є така чудова причина – очікування дитини.

Начебто все мало пройти добре, але тут у мене прихворів Богданчик. Кахи, бульби з носа, температура – весь комплект, словом. Дочку я відразу відправила до своєї мами, щоб ще і вона не підхопила. Подзвонила зовиці Марині, пояснила ситуацію, що приїхати не зможу, оскільки і сина маленького залишити ні з ким, та й свекруху наражати на шанс підхопити від нас ще й це не хочу.

Марина в трубку похмикала, і зробивши велике послугу, погодилася сама сходити до своєї ж матері. Я викинула цю проблему з голови і зайнялася сином. Думала, що тиждень зовиця якось впорається, не зламається. Ну звичайно ж я помилилася!

Вже наступного дня сестра чоловіка по телефону мені повідомила, що вона теж “ніби як застудилася”, тому не може сходити до мами. Я спитала, і що в такій ситуації мені робити, але відповіді я не отримала. Миколі я вирішила не дзвонити, бо що він вирішить з відрядження? Тільки хвилюватисябуде зайвий раз. І я попросила свою старшу дочку Женю відвідати Валентину Павлівну.

Вона вже досить доросла, Жені 14 років, я їй пояснила ситуацію і вона погодилася. Я приготувала їжу, зателефонувала свекрусі, запитала, що ще потрібно, попередила, що їжу та ліки привезе донька. По тону свекрухи я зрозуміла, що вона не в захваті, але вибору у нас не було.

Дочка поїхала, а через дві години у мене дитина повертається в сльозах. Я здивована, не знаю, що й думати, заспокоїла, з’ясувала все і отетеріла просто.

Валентина Павлівна чоловіка після перелому більшу частину часу проводить в ліжку, але останній місяць лікар радив їй потихеньку ходити по квартирі. Чоловік їй допомагав, вона все голосила, що їй боляче, складно, лячно, але все життя не пролежиш, навіть вона це розуміла. Сяк-так по квартирі пересувалася, тобто абсолютно лежачою вона вже не була.

А ось з туалетом, вибачте за подробиці, вийшла проблема – ногу згинати не можна, а інакше сісти вона не могла. Думали і так, і сяк, вирішили зупинитися на лікарняному судні. Так, рішення ще те, але варіант такий, що інших варіантів поки що немає.

І ось через це судно і сталася ситуація, яка довела до сліз мою дочку. Вона, як вихована дівчинка, прийшла, принесла їжу і ліки, навіть помила посуд, розігріла їжу, провітрила, подала таблетки, і зібралася вже йти, як від неї зажадали (!) винести судно, а то “вона стоїть під ліжком і несе з нього” .

Женя відмовилася, тоді свекруха – абсолютно чужа моїй дочці баба! – на неї гримнула, щоб та не перемовлялася зі старшими, а робила, що говорять. А дочка фізично не переносить, коли на неї кричать, вона і розплакалася. Валентина Павлівна ж не заспокоїлася, продовжила кричати, додаючи, щоб моя дочка “нюні підібрала”. Але дитина вже одяглася і втекла.

Чесно, першим моїм поривом було приїхати до свекрухи і зробити дві ноги однаковими. Ні я, ні моя дочка їй нічим не зобов’язані, слова від неї хорошого ніколи не чули, але не покинули її в такій складній ситуації, а вона собі дозволяє ще голос на мою дитину підвищувати?!

Поки я заспокоювала дочку і заспокоювалася сама, мені подзвонила зовиця.

– І що за витставу там твоя влаштувала? Мамі недобре стало через концерт твоєї дочки, – гнівно мені просичала сестра чоловіка. А на задньому плані свекруха підтакує. Ось так зовиці “нездужається”, як стало цікаво, так пристрибала відразу.

Ох, як я кричала… Мені зараз навіть трохи соромно, але не перед зовицею і свекрухою, а перед сусідами. Я висловила все, що думаю про цих жінок, і додала, що на мою допомогу жодна з них може взагалі більше не розраховувати, нехай самі викручуються, як хочуть, я пальцем не поворушу.

Я поклала трубку. А через півгодини подзвонив чоловік, здивований, що у нас сталося.

– Мені тут дзвонить сестра і, захлинаючись сльозами, розповідає, що моя дочка виросла егоїсткою і образила її та маму, а ти їм ще й погрожувала, – розповів Микола.

Ось так, моя дочка, виявляється, егоїстка, тому що відмовилася виносити оте добро з-під абсолютно чужої їй людини. Я чоловіку всю історію розповіла, свою позицію позначила, він теж був приголомшений, але мене підтримав і навіть вибачився перед донькою за поведінку своїх родичок. Сказав, щоб я не переживала, він з усім розбереться.

Але я і не переживаю, з чого б? Ми з дочкою точно до його рідні ніякого відношення мати не будемо, нічого не змінилося, а от з приводу сина я ще подумаю, чи потрібні Богданчику бабуся і тітка з такими “привітами”.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page