fbpx
життєві історії
Я готувала вечерю, а плита стоїть біля самого вікна, тому відразу помітила це неподобство на клумбі, яку ми з небайдужими людьми нашого під’їзду облагородили. Я, звісно ж, що почала з четвертого поверху вигукувати до жінок, які ніби нічого й не відбувається, сиділи в телефонах. Одна з них підняла на мене голову. – Що вам не подобається? Вони ж граються. Це діти!

Я готувала вечерю, а плита стоїть біля самого вікна, тому відразу помітила це неподобство на клумбі, яку ми з небайдужими людьми нашого під’їзду облагородили. Я, звісно ж, що почала з четвертого поверху вигукувати до жінок, які ніби нічого й не відбувається, сиділи в телефонах. Одна з них підняла на мене голову. – Що вам не подобається? Вони ж граються. Це діти!

Прямо під нашими вікнами є невелика ділянка землі, яка заросла травою і іноді по ньому вітер ганяє сміття. Кілька років тому, після нашого переїзду, ми із сусідкою, яка мешкає на нижньому поверсі, познайомилися. Як виявилося, вона була б не проти позбутися коріння та бур’янів, висадити квіти, тільки бабуся була в роках і самій їй було важко. Я вирішила допомогти Катерині Максимівні.

Одним словом, ми з сином та ще однією сусідкою, якій теж сподобалася ідея приведення клумби в порядок, позбулися кущів, викинули сміття та вигребли недопалки, розчистили ділянку і по периметру обставили її колесами, пофарбувавши в різні кольори. Купили саджанці, посіяли та спорудили лавочку. Вийшло дуже непогано — люди захоплювалися…

Тільки ось сміття на цій клумбі менше не стало.

Ми вже й оголошення написали із проханням не смітити. Тільки все безрезультатно. Нам іноді здавалося, що сміття побільшало. А на лавці ще й підозрілі особи стали збиратися. Поряд стояв сміттєвий бак, але ним нехтували. Просто кидали все поряд. Ми разом із нашим двірником регулярно підмітали клумбу та прилеглу територію.

Позбавлялися сміття. Вже руки опускалися.

Тільки в результаті дійшло до того, що окрім гидкої поведінки людей, двоє молодих матусь, вмостившись на лавочку навпроти клумби і уткнувшись носом у свої гаджети, а їхні малюки гуляли поруч. У результаті їм все набридло, і вони перемістилися на клумбу, де продовжили свої ігри.

Я ж випадково виглянула з балкона і здивувалася – діти рвали листя, квіти разом з коренем, тупцювали по клумбі і перетворили її в підсумку на суцільне місиво. Не витримавши, я почала вигукувати на них:

– Та як же так можна? Що ви робите?

Одна жінка підняла на мене голову, глянула на дітей і незворушно сказала:

– Чого бурчати — грають вони.

– Але ж це клумба, а вони рвуть квіти! Виведіть їх звідти!

– Мамочка не відреагувала:

– А навіщо ви тут квіти садили — краще зайнялися б дитячим майданчиком. Дітлахам гратися ніде, ось вони і шукають собі заняття.

Мати я зрештою відігнала разом із чоловіком, який прикрикнув на них. Вони втекли, обурюючись під ніс, що дітей та їхніх батьків пригнічують.

А я вже про наступний рік подумую — чи засаджуватиму квітами клумбу. Хай краще знову все заростає, і хто хоче, той туди й гадить.

Ну навіщо воно мені потрібне?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!