Я готувалася до зустрічі з майбутньою невісточною дуже ретельно! Аякже, дівчинка має відчути нашу гостинність і доброзичливість, адже вона у майбутньому стане нам немов дочка, коли вони поберуться з Андрієм.
Я, коли дізналася від Андрія, що у нас буде гостя, запекла качечку, піцу зробила свою фірмову і картоплю з часничком у духовці, кручеників зробила.
– Мамо, тату, познайомтеся, це Ліля. Моя дівчина. Не знаю, що ще сказати, думаю, що поступово ви одне одного краще взнаєте, а мої слова тут будуть зайвими, – сказав син Андрійко, коли привів уперше до нас додому свою обраницю, про яку ми з чоловіком поки що знали лише з його слів.
Так почалося це цікаве та вкрай дивне знайомство. Дівчина не дивилася в мої очі, а коли випадково наші погляди таки перетиналися, одразу й переводила свою увагу на щось інше.
Як могла, я підтримувала розмову, чоловік взагалі мовчав, він неговіркий у мене. То ми поговорили про кота Мурзика, про те, який він у нас чудовий і пухнастий. То про вечерю, яка у мене сьогодні зайняла майже 6 годин. Про вечерю і йтиметься далі.
Єдине, що я для себе відзначила, дівчина дуже скромна, а це не може не подобатися матері вже практично дорослого сина. І це мені дуже припало до душі. Але все дуже швидко змінилося.
Коли ми сіли за стіл, Ліля якось дивно подивилася на Андрія. Потім уперше за годину подивилася на мене уважно та осудливо.
– Я таке не їм, тітко Людо. Це все жирне. Так, і Вам не радила б. Це шкідливо для фігури та для здоров’я, між іншим. Я, мабуть, зачекаю Андрія у залі. Андрюш, але я б і тобі не радила це вживати.
Що вона не радила нікому з нас? Зараз вам розповім. На столі стояло все те, що я назвала вище, а ще салат Олів’є, пиріжки, а також плавець із бараниною. Були ще й нарізки – м’ясні та сирні, овочеві та фруктові. Я старалася!
Звичайно, я все розумію, можна харчуватися правильно, але шанувати дорослих – тим більше батьків твого нареченого, ніхто не скасовував. Я висловила негайно все синові, швидко одяглася і пішла надвір. Не знаю. як у них там вечеря пройшла. Я повернулася, коли вони вже пішли на свою орнедовану кімнату.
Я розумію, що я, мабуть, занадто імпульсивно повелася, але було прикро. 6 годин біля плити – і така реакція. Можна було якось і привітніше й скромніше показати всім, що ти чогось там не їси. Та просто посидіти, нехай і не їсти повноцінно, але скуштувати всього по-трошку.
До чужого монастиря зі своїм статутом ходити – невдячна справа. Я так вважаю. А як би Ви відреагували на таку «чарівну поведінку» майбутньої невістки? А я вже сумніваюся, що Ліля стане нам немов донечкою.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
