Я говорила Петі від початку нашого спільного життя:
– Зателефонуй мамі, тату!
А він відповідав:
– Навіщо, адже у мене є ти.
Ми одружені з Петром вже 15 років, але він й досі взагалі не тягнеться до мами та батька. Ніяких тут немає прихованих образ, моментів дитинства, нічого такого, йому просто не цікаво, чим і як живуть батьки.
Так, Петро давно переріс своїх батьків, його втомлює, що вони навантажують його своїми турботами, а самі нічого не хочуть у своєму житті міняти. Це я завжди його практично змушую зателефонувати мамі, батькові, я даю їм гроші, організую подарунки.
Просто я сама з родини з великими сімейними цінностями, мої батьки завжди допомагали своїм батькам. Більше того, ми були дуже бідними, і я мріяла почати добре заробляти, щоб допомагати батькам матеріально, і зараз це роблю регулярно і з задоволенням.
З моєю мамою у мене чудові стосунки. А з батьками чоловіка виходить якось так собі. Я дуже прив’язалася і полюбила батьків чоловіка, а вони, як люди, не емоційні та закриті, не йдуть зі мною на душевне зближення, у мене це викликає багато непорозумінь.
Як би я хотіла мати таку свекруху, яка тягнеться до нас, нехай навіть буде надто настирливою та нехай чоловік мій зайнятий зароблянням грошей, але ж є я, є наші діти, ми готові їздити в гості, спілкуватися, підтримувати батьків чоловіка. Аби лише не цей холодний ігнор. Я свою свекруху і обіймаю, і цілую, і говорю, як я їй вдячна за сина, дзвоню, приїжджаю, матеріально дуже допомагаю. А вона ось така людина закрита, нічого по ній незрозуміло, що вона відчуває і як моє ставлення сприймає.
Мамам синів хочу сказати. Наскільки я бачу за 15 років спільного з чоловіком життя, поступово він все рідше і рідше про батьків згадує, Петра просто затягують повсякденні справи, особливо робота, а не якісь ситуації з дитинства не дають спокою. І моя свекруха хоч у коржик розплющиться, але це не зміниться. А як і проситиме уваги, тільки відштовхне ще більше цим свого ж сина.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
