Я гралася з онучкою, як в хату зайшла Марина. Було зрозуміло, що в житті доньки щось змінилося, тому й стала відразу “витягувати” з неї інформацію. – Так, мам, від тебе нічого не приховаєш. Я заміж виходжу. Андрій про Євочку все знає, але виховувати чужу дитину не збирається. Я ж можу на тебе розраховувати? – Я не могла повірити своїм вухам. Дочка проміняла дитину – на “штани”.
У мене двоє дітей від різних чоловіків. Особисте життя якось не склалося, і я всю свою енергію віддала синові та дочці. Поки були маленькими і проблеми, відповідно, невеликими, почали підростати – проблеми теж пропорційно збільшилися.
Найскладніше було, коли вони стали підлітками. За амбіціями – дорослі, а насправді – ще діти. Син “дерся” з хлопцями в школі, не гарно говорив з вчителям, влаштовував “бурю” з сусідами, але зі мною він був, на диво, ввічливий, і під час моїх “вичитувань” просто відмовчувався, понуро опустивши голову.
Дочка до складного періоду підійшла пізніше, вона молодша за брата на чотири роки. Денис якраз пішов до армії, і почалося! Марина мене зовсім не слухала, сперечалася через кожну дрібницю, якщо раніше її обсмикував Денис, то тепер “стримуючої сили” не було. Знайомі мені почали розповідати, що бачили Марину то тут, то там у компаніях хлопців, де вона поводилася не дуже гарно. Я намагалася поговорити з дочкою і напоумити її, але натикалася на слова “я вже доросла”.
Те, що вона доросла, Марина підтвердила у неповних сімнадцять років. Якось увечері донька прийшла сумна і явно налаштована на серйозну розмову.
– Марино, що трапилося? У тебе неприємності?
– Як тобі сказати?
– Якось скажи…
– Я чекаю дитину…
Охнувши, я сіла на диван.
– Ну ось, “доросла”, і що тепер робитимемо? Хто батько?
– Точно не знаю, або ж Костя, або ж Ромка…
– Цього ще не вистачало, ти що, з ними обома?
– Спочатку з Костею, потім ми посперечалися, і почали зустрічатися з Романом…
– Добренько ви “назустрічалися!”
– Нічого, мамо, якось впораюсь!
Тоді мене здивував справді дорослий підхід доньки. Син, дізнавшись про те, що стане дядьком, спочатку хотів зустрітися і з Костею і з Романом, але сестра його відмовила, сказавши, що сама винна, і нічого туди тепер лізти.
Марина благополучно привела на світ здорову дівчинку, назвали ми її Євою, і перший рік, поки внучка підростала, мені було приємно бачити у своїй дочці дуже дбайливу маму.
День народження онуки співпав із моїм відходом на пенсію. Тепер я могла допомогти Марині з дитиною, і вона почала змінюватися на очах. З кожним днем все частіше відпрошувалася у мене з якихось справ, а після того, як повністю перевела Єву з на звичайну їжу, іноді й затримувалася у подружки ночувати.
“Подружку”, як виявилося, звали Андрій. Через пів року Марина мені заявила:
– Мамо, я виходжу заміж за Андрія, ти його не знаєш, я потім вас познайомлю.
– Та-а-а… А як же Єва?
– Ти з нею чудово справляєшся, мені ж треба налагоджувати своє сімейне життя. Андрій не хоче виховувати чужу дитину, тим більше, я їй розповіла, що точно не знаю, хто батько Єви…
– Ти що? Таке розповідати? І як він відреагував?
– Сказав, що його не хвилює моє минуле, але причеп йому ні до чого.
– Який причіп?
– Ну Єва, ти що, не розумієш?
– Як ти можеш так говорити про свою дівчинку?
– Ну гаразд, не причеп, придумай щось інше!
– Це ти вигадуй щось інше, як можна кинути свою дитину, щоб там у тебе не відбувалося?
Наша “буря” закінчилася передбачувано. Марина зібрала речі і, навіть не поглянувши на дочку, пішла жити до Андрія.
Декілька разів вона телефонувала, якщо я вимагала забрати Єву до себе, то одразу відключала телефон. Потім я перестала порушувати цю тему. Єва справді не потрібна своїй мамі, я виховую її сама, іноді допомагає Денис. Хоча він й має свою сім’ю, своїх дітей. По можливості він бере на вихідних племінницю, допомагає грошима, не скупиться на подарунки. З сестрою він принципово не спілкується після того, як дізнався про її рішення кинути доньку на моє піклування.
Така ось у нас сімейна історія.
Фото ілюстративне
