Я хочу повернути колишню дружину, мою Людочку, сушу над цим постійно голову. Та розповім всю історію.
Ми з Людою одружилися доволі рано – ще в інституті навчалися. До двадцяти у нас уже й малюк з’явився, і Люді довелося взяти академічну відпустку, поки вона виховувала маленького Дмитрика, потім батьки допомогли.
Ми обоє медики, працювали в одному закладі. Нас називали найгарнішою парою. Так і минуло тридцять років, як один день!
Син одружився, пожили вони в нас, щоб онук зміцнів, та й вирушили в самостійне життя. Залишилися ми з Людою вдвох. Вона встигала займатися домом і господарством, а я, звичайно, більше працював. Так тривало, поки в адміністрації поліклініки не з’явилася Валерія 30 років.
Не розумію, що сталося. Щось клацнуло в голові, і я вже не міг думати ні про що інше, крім якнайшвидше знову побачити Лєру. А вона лише заохочувала мій інтерес. У результаті між нами стався бурхливий роман, який дуже складно приховувати – адже всі ми працювали в одному закладі.
Якоїсь миті я зрозумів, що більше не хочу повертатися до дружини. Це сталося під час одного з моїх чергувань. Валерія теж додому не поспішала. Це стало кінцевою точкою – я зрозумів, що настав час йти від дружини. Гра на два стільці точно ні до чого хорошого не приведе.
Через свою професію я, безумовно, став черствішим і прямолінійнішим, тому так все дружині й сказав, прямо, без підготовки. Вона, світла душа, зовсім ні про що не здогадувалася. Навіть у думках її такого не було. Адже я відомий у нашому місті спеціаліст із бездоганною репутацією. Був.
Незважаючи на всю черствість, мені стало Люду дуже шкода. Адже ми прожили разом цілих 30 років!
Я дуже вдячний своєму синові та невістці, що допомогли їй, підтримали. Вона, звичайно, всяке спілкування зі мною припинила. Щоб уникнути ганьби, звільнилася з роботи.
Тяжкий камінь ліг на мої плечі – я розумів, що образив рідну людину, її почуття, накликав плітки на всю нашу родину. Не дивно, що син відвернувся від мене.
Але тоді я пережив легко розлучення, адже всі мої думки були зайняті молодою Валерією. Я купався в цьому штормі пристрастей, і мене мало що турбувало. Дивно, як я міг купитися на цю вудку: мені, як лікарю, насамперед мало бути ясно, що пристрасть, як і будь-яка хімічна реакція, з часом неминуче втрачає свою силу.
Ось так почала згасати і моя. Я відчув, що Валерія мало піклується про домашній побут і їй простіше щось замовити в ресторані, ніж приготувати самій. Раптом зрозумів, що вона більше любить мої гроші, аніж час, який проводить зі мною.
Помітив, що Валерія схильна вести розкутіший і вільніший спосіб життя, ніж я міг би очікувати від законної дружини.
В нас з’явилися діти. Двоє малюків із різницею у два роки. Синові Лєри на той момент уже виповнилося вісім. Я раптом усвідомив, що мені в мої п’ятдесят два роки ще доведеться підняти на ноги трьох дітей! Своїх та Валерії. Я ж не можу від нього відмовитись.
Моя молода дружина сприймала це все набагато простіше, ніж я.
Одного ранку, коли я діставав уранці вчорашні тости і сам варив собі каву, мені раптом виразно представилася моя Людочка. Вона завжди піднімалася разом зі мною, а то й раніше.
Гладила мені сорочку, готувала каву і намазувала бутерброди маслом з тією смачною бринзою, яку купувала спеціально для мене в якоїсь жінки.
Я буквально побачив її на власні очі – ось вона стоїть у смішній піжамі, на голові копиця світлого неслухняного волосся і таке знайоме ластовиння. Вона чудово виглядає у свої п’ятдесят, така ж струнка, така ж гарна.
Моя душа стислася від думки, що я, старий, зробив найсумнішу помилку в своєму житті. Відмовився від коханої людини.
Я зовсім не так уявляв собі життя з молодою та волелюбною жінкою і відчув, що у наших відносинах пролягла тріщина. За Валерію я не турбувався, у неї до мене вже було три шлюби, а дітей якось витягну. З розпачем усвідомив, що минуло вже три роки з того часу, як Людмила зникла з мого життя.
Я постійно думав про неї, намагався з’ясувати, як вона тепер. Пробував додзвонитися до сина, але він просто не відповів на виклик. Прекрасно його розумію, адже я сам обірвав усі зв’язки: весь цей час ми зовсім не спілкувалися.
Правдами і неправдами я з’ясував, що моя Людочка минулого року поїхала до Франції доглядати якогось старенького, а в результаті їй зробив пропозицію два місяці тому його син. Так вона назавжди влаштувалася в Ліоні. Як думаєте, чи зможу її повернути? Я цього хочу понад усе.
Передрук без посилання на сайт заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com