Я і мій чоловік обоє з Житомира. З Дмитром у нас народилося взаємне кохання з першого погляду, велике і чисте. Ми дивилися в одну сторону, ми мали одні мрії. Для мене мій коханий чоловік був ідеальним. Він був добрий, ніжний, дбайливий.
Коли ми починали жити разом, Діма був повним, я і його перевела на правильне харчування, і вже скоро він отримав фігуру, про яку мріяв. Але я його однаково і повного. і стрункого любила.
Дістався він мені зі “спадком”, а саме з боргами. Це були великі суми, але він молодець, крутився і заробив, щоб віддати. Потім ми захотіли дитинку. Тобто Діма хотів з першого дня нашої зустрічі, але я дозріла лише через рік, у мої 26.
І коли у нас народилася Яринка, чоловік, окрилений цією подією, почав налагоджувати старі зв’язки. І тут з’явилася у нашому житті вона. Ні не інша жінка, а набагато гірше – свекруха Ірина Валентинівна.
І моя казка розсипалася наче піщаний палац. Через свою на той час не досвідченість і наївність, я не відразу зрозуміла, звідки дме цей вітер, а коли зрозуміла – було вже пізно щось рятувати.
Вона накрутила чоловіка проти мене та малечі. Говорила, що мала не від нього, що він мене розбалував занадто. Дмитро став дратівливий, злий на мене й навіть на дитину.
Між нами не було вже нічого з того прекрасного, що звело нас разом. У цей час, два роки тому, зліг мій тато, і Діма вирішив від мене мене піти. Бо Ірина Валентинівна його переконала, що тепер він один утримуватиме всю мою родину, хоч грошей у нього ніхто не просив.
Ми з мамою набралися купу кредитів, але нічого, прорвемося – вагому частину ми вже повернули. І все у нас буде добре, я в цьому упевнена.
Але сьогодні у мене особисте свято – два роки я вже без чоловіка і без його матусі. І знаєте, моє життя налагоджується і воно чудове. У мене розумниця донечка підростає. Ми живемо дуже цікавим та повноцінним життям. А їм з мамою я бажаю миру й щастя.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.