Мені 27 років, моєму обранцю Максиму 31. Зустрічаємося майже два роки, збиралися оце розписатися, але я тепер навіть не знаю, чи виходити заміж за Максима…
Все було гаразд. Стосунки у нас чудові, три місяці тому почали жити разом на орендованій квартирі, у обох є певні накопичення, які плануємо об’єднати після весілля і вкласти у своє власне житло. Працюємо, бігаємо ранками, по черзі обіди й вечері готуємо. Все як у всіх, словом.
Батьки Максима розлучені, мама його Валентина Вікторівна живе з нами в одному місті, з нею ми познайомилися ще минулого року, тобто я познайомилася. Ми сподобалися одна одній.
Ну а це нарешті вибралися до батька Максима в інший район. Вадим Петрович у невеликому райцентрі живе у своєму будиночку, є в нього дружина, але вона якраз у цей час поїхала до Львова навідати своїх стареньких батьків.
Ну, все добре, повечеряли, я допомогла майбутньому свекру прибрати все, посуд помити. А потім фільм всі вирішили подивитися, обрали, ввімкнули. Чоловіки дістали з холодильника собі і мені по пляшечці прохолодного пінного, нічого в цьому такого, звісно, немає, всі дорослі люди.
І тут Вадим Петрович дістає такий з кухонної шафки оце – кілька видів котячого і собачого сухого корму, насипає в різні вазочки, ставить «пригощення» на стіл, до мене присуває ближче більше дрібний, котячий, – квіточки, сердечка, подушечки там різні… Каже: «Люда моя такий полюбляє, тобі сподобається», а Максиму підставляє собачі «кісточки» зі словами: «Твої улблені!»
І вони такі хрум-хрум удвох! Кидають до рота одне за одним ті кісточки-сердечки, аж пальці миготять. Хрум-хрум… З усього видно, звичне це у них діло під хмільне.
Я витріщилася на все це і ледь зі стільця не сповзла від подиву.
Звичайно, ані до котячого, ані до собачого корму я не доторкнулася, тільки й запитала: вам смачно?
– Ага, – каже, жуючи, Максим, – ми з татом давно підсіли, до пивка сама те, набагато смачніше і корисніше за чіпси чи горішки. Бери!
Я промовчала, на пропозицію Макса пригоститися не пристала.
Тиждень відтоді минув, а мені оці мисочки з котячо-собачим кормом досі перед очима і «хрум-хрум» у вухах.
Наче нічого й такого, але якось воно мені спокою не дає…
Я і не знаю тепер, чи виходити заміж за Максима. Начебто і люблю його, але перспектива стати дружиною чоловіка, який наминає сухий корм для тварин, якось мене трохи бентежить.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
