fbpx

Я і не зрозуміла, як так вийшло, що свої 45 років я зустрічаю у Франції на заробітках на самоті. у мене є тут друзі, звичайно, але ж це не родина, не рідні мої чоловік і діти, не батьки. Вдома на Черкащині – діти-підлітки, син і донечка, чоловік, батько й мати. Всіх я утримую, працюючи тут вже 7 років покоївкою у заможній родині французів. Так от і скажіть, чи маю я сказати своїх сім’ї про цей подарунок від родини Ганьє – цю маленьку квартирку у передмісті Парижу? Я два роки не відходила від бабусі глави сімейства, доглянула стареньку пані і на моїх руках вона відлетіла в засвіти. От вони мене і віддячили. Але ж я мала повне право цікавитися нашими фінансовими справами, враховуючи всі обставини і те, що це по суті мої гроші і утримую всіх я. Так тривало якийсь час, і ось дочка, вже студентка останнього курсу, розповіла мені всю правду

Я і не зрозуміла, як так вийшло, що свої 45 років я зустрічаю у Франції на заробітках на самоті. у мене є тут друзі, звичайно, але ж це не родина, не рідні мої чоловік і діти, не батьки.

Вдома на Черкащині – діти-підлітки, син і донечка, чоловік, батько й мати. Всіх я утримую, працюючи тут вже 7 років покоївкою у заможній родині французів.

Так от і скажіть, чи маю я сказати своїх сім’ї про цей подарунок від родини Ганьє – цю маленьку квартирку у передмісті Парижу? Я два роки не відходила від бабусі глави сімейства, доглянула стареньку пані і на моїх руках вона відлетіла в засвіти. От вони мене і віддячили.

Сім років тому на нашу родину як посипалося: захворів чоловік і втратив роботу, зламалася машина і не мало сенсу її вже ремонтувати, терміново треба було робити ремонт в кухні, потреби підростаючих дітей також зросли – на все це була потрібна чимала сума грошей.

Словом, навалилося все водночас. І я – вчителька молодших класів, отримую копійки порівняно з нашими потребами. Рішення було очевидне, тим паче що у Франції вже жила й працювала приятелька Люба.

І я поїхала. Чоловік мене зрозумів, довго не хотів миритись з обставинами, але зрештою дав добро. Через рік життя у Франції, як більш менш опанувала розмовну мову, я стала покоївкою і доглядальницею в родині Ганьє. Прабабуся господині – українка, і пані Ганьє трохи навіть розуміє українську.

Обов’язки такої роботи всі знають, описувати не буду. Платили мені гідно, тож уже за кілька років зароблених грошей вистачило і на лікування чоловіку, і на ремонт кухні, і на машину нову, а ще на дітей і постійну допомогу моїм батькам.

Коли потреби першої необхідності були закриті, чоловік сам запропонував мені залишатися й працювати далі: у дітей почалося навчання у вишах, ми хотіли купити дачу і ще багато чого. Тому я залишилася на чужині, хоч два рази на рік і бувала по кілька тижнів вдома.

Тоді ми часто спілкувалися з відео. Я бачила, як за мною скучають і чоловік, і діти. Вони цікавилися моїм життям. а я – їхнім. Але з часом сталися в нашому спілкуванні з рідними зміни, і – не на краще.

Ростислав дзвонив мені, як і раніше. Ми і далі спілкувалися на абстрактні теми з посмішками на обличчі. Але чоловік дуже мінявся, коли я питала його про гроші. Який наш сімейний бюджет, скільки коштів він витратив і на що?

Ці мої запитання викликали в чоловіка незадоволеність. Але ж я мала повне право цікавитися нашими фінансовими справами, враховуючи всі обставини і те, що це по суті мої гроші і утримую всіх я.

Так тривало який час, і ось дочка, вже студентка останнього курсу, розповіла мені всю правду. Виявилося, у що чоловік зустрічається з іншою жінкою, молодшою і з двома дітьми. Ось туди він і витрачає мої гроші.

Ось і маю. Гроші, звичайно, я надсилати перестала. Треба їхати, розлучатися, ділити майно, квартиру. Як це все важко, навіть не хочу розпочинати. Одне радує – діти вже дорослі, все розуміють.

І була би я зовсім у відчаї, якби не один дуже приємний бонус, яким винагородив мене Всесвіт. От тільки що тепер робити – не знаю навіть.

Виповнилося мені два місяці тому 45 років, які я скромно справила тут сама, з друзями, але далеко від дому і без рідних, хоча раніше завжди намагалася на свій день народження їхати додому. А тепер – навіщо?

Та доля послала мені неабиякий сюрприз, а саме подарунок від родини Ганьє – маленьку квартирку у передмісті Парижу. Тепер я її власниця.

Справа в тому, що я два роки не відходила від бабусі глави сімейства, доглянула стареньку пані і на моїх руках вона відлетіла в засвіти. От вони мене і віддячили.

Так от і скажіть, чи маю я сказати своїх сім’ї про цей подарунок? Чи лишити це таємницею? Як правильно зробити? Я думаю, що про інших я вже подбала достатньо, час думати і про себе.

І в той же час я зараз така розгублена, що навіть не знаю, як упорядкувати і найкращим чином вибудувати і організувати свої подальше життя, яке, по суті, починається зовсім з нової сторінки.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com суворо заборонено

You cannot copy content of this page