Насправді я зовсім не вважаю, що людина похилого віку зобов’язана якось допомагати своїм дорослим дітям. Але ось у чому я впевнена, то це в тому, що мама не повинна заважати своїй дочці нормально жити. І якщо вона вже дає якусь обіцянку, то треба її виконувати на ділі, а не тільки на словах.
Але моя мама вирішила просто пустити свої слова на вітер. А через це погано не лише мені, її дочці, а й онукам! І от цього мені вже ніколи не зозуміти. Інші батьки так не чинять по відношенню до своїх рідних дітей.
Моїй мамі вже 67 років. Я у неї єдина дочка. Буквально єдина рідна людина, яка в неї залишилася. Але я змушена жити з чоловіком та дітьми на орендованій квартирі в той час, як моя мама живе в трикімнатній квартирі з високими стелями майже в центрі Києва.
Прикро, але так буває. Раніше вони жили там разом з батьком, але після того, як він нас покинув, мама навіть не завжди погоджується прийняти нас як гостей. навіть мова не йде про те, щоб вона запропонувала нам жити з нею, хоча на мій погляд це було би цілком логічно.
Чому так сталося? Розповім коротко. Справа в тому, що мій тато завжди був тією людиною, до кого можна було звернутися. Він вирішував усі проблеми вдома, починаючи від засмічення у сміттєпроводі і закінчуючи тим, де можна, а де не можна розпочинати ділове будівництво у місті.
Він був впливовим чиновником. Я думаю. він був хорошою людиною. Адже в нього залишилося стільки друзів та знайомих по всій Україні і не тільки! Та й за життя в нашу оселю часто приходили гості, серед яких були навіть відомі артисти, художники й письменники – місцевий бомонд і інтелігенція. Я тоді була маленькою, але все одно щось пам’ятаю.
Мама тим часом була домогосподаркою. Незважаючи на те, що в нас була кухарка і прибиральниця, у мене булт няня і репетитори. Мама завжди говорила, що раніше вона була тією, хто надихнув тата стати тим, ким він був. Отже, всі його заслуги автоматично ставали її заслугами. Хоча я в цьому дуже сумніваюся. Та досить про минуле.
Розкажу вам, що сталося зовсім недавно і чому я взагалі вирішила поділитися своєю історією і попросити поради.
Молодша сестра мого батька тітка Олександра вже років 30 як живе в Іспанії. Вона у віці, але достатньо жвава, здорова й енергійна. Так ось вона запросила кілька років мою маму пожити з нею.
Просто тітка теж має велику віллу. Діти її перебралися до іншої країни, і вона лишилася сама. І що у них із моєю мамою спільного, то це любов до сонячної погоди. А ще вони приблизно однакового віку, а вілла досить простора, місця вистачить усім.
Ось моя мама і зібралася за кордон. Мені вона сказала, що не збирається сидіти у таткової сестри на шиї. Працюватиме, там завжди можна знайти якісь підробітки.
Але, чесно кажучи, коли я побачила, що з собою вона набрала три чи чотири валізи, наповнених пляжним одягом, то тільки посміхнулася про себе. Звичайно, нехай робить, що хоче. У її віці робота – це велика праця. А починати працювати вперше у житті – взагалі щось фантастичне.
Їдучи, мама нам сказала:
– Ну звичайно. Ви можете переїхати до мене. Мене ж довго не буде, крім того, квартирі потрібен догляд. Я спершу подумала, чи не взяти мені квартирантів. Але ж вони тут все вгору дном перевернуть. І нічого не доведеш нікому потім. Дочко, тільки дивись за дітьми, я тебе прошу. Таких меблів вже не роблять! – Це були її слова перед переїздом.
І я, звичайно, ними скористалася. Стільки років жити у чужій квартирі, щоб потім повернутися до рідного дому – ви не уявляєте, що це таке, яка то радість!
Ми з чоловіком почали обживатися, діти спочатку не хотіли переїжджати через друзів. Але коли побачили квартиру, одразу ж передумали. Їм все було новинкою, цікаво. Чоловік теж висловився, що йому навіть якось не зручно, що у нього дружина провела дитинство в таких розкішних апартаментах, але все одно обрала його. Було дуже мило.
Чесно зізнатися, ми навіть якось ще більше зблизилися. Забули про рутину. Господиня нашої орендованої квартири заявила, що з наступного місяця хоче підвищити квартплату. То я їй на останок висловила все, що про неї думала. Інтелігентно, звичайно, але досить зрозумілою мовою.
А через півроку мені зателефонувала мама і сказала, що вона повертатиметься додому. У неї не склалися стосунки з моєю тіткою, та й роботи ніякої путньої не знайшла. Спочатку вона думала, що батькова сестра утримуватиме її на всьому готовому. Так воно, по суті, було: їжа, житло – все це з тітки Олександри.
Але мамі було дуже нудно. Мама захотіла пройтися магазинами. Потім вдруге, втретє. Тітка вирішила, що терпіти таке ставлення більше неможливо, і прямо про це заявила.
Потім мама подумала, що з її боку було безглуздо віддавати квартиру мені, її дочці. Набагато краще і корисніше було б запустити квартирантів. Своїми думками вона поділилася з тіткою, і та, ще більше здивована, підвищила голос на маму.
Словом, вийшло так, що маму вигнали із Іспанії. А виною всьому стала особисто я. Чому? Ну ось такий у мами характер. Тепер мама приїде, оцінить, яку шкоду ми завдали її власності. І нам терміново треба повертатися назад на оренду, бо всі ми не помістимося (це тільки за словами мами, я так не вважаю).
Тож ситуація на даний час така: ми з чоловіком і двома дітками офіційно безпритульні. На стару квартиру нас не пустять, та я б і сама не пішла. Там вже живуть інші люди. Знайти щось підходяще за лічені дні точно не вийде, це вже пройдений варіант.
Ну, а маму мою такі дрібниці не хвилюють. Але найголовніше, я не знаю, як подивитися в очі своїм дітям. Ми перевезли їх в мамину квартиру, хоч вони були не в захваті. А тепер нам знову треба переїжджати кудись. І це місце точно не буде краще за мою власну квартиру.
Що мені сказати діткам, коли часу залишилося так мало? Я просто гадки не маю. І це дуже сумно.
Я й уявити таке не могла, люди! Оце та мати! Я тепер і назвати її цим теплим словом не можу. От не думає моя мама зовсім, що далеко не молода, що їй вже 67, скоро її накриють всілякі вікові зміни і їй знадобиться моя допомога й турбота. Але після такого ставлення до нас нехай навіть не розраховує на мою підтримку, я так скажу.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.