Я, коли дізналася, ким працює моя майбутня невістка, так і сказала – сину і моїм майбутнім сватам:– Або Маргарита міняє професію, або я не благословлю цей шлюб, а без благословіння щастя в шлюбі не буде. В це вірять у нас на Західній Україні, і так воно і є. Уявіть тільки, вона масажистка! Це що виходить? Вона буде оце мняти там інших чоловіків, крім мого синочка?

Я, коли дізналася, ким працює моя майбутня невістка, так і сказала – сину і моїм майбутнім сватам:

– Або Маргарита міняє професію, або я не благословлю цей шлюб, а без благословіння щастя в шлюбі не буде.

В це вірять у нас на Західній Україні, і так воно і є.

Уявіть тільки, вона масажистка!

Це що виходить? Вона буде оце мняти там інших чоловіків, крім мого синочка?

Я ще можу зрозуміти лікарку – допомагає людям, вчительку – навчає, бухгалтерку – рахує. Але масажистка? Я ж знаю, які вони бувають! Руками по чужих чоловіках! А як хтось закохається? А як вона?

Син мій, Богдан, замість того, щоб подумати головою, одразу став на її бік:

– Мамо, ну ти що? Це нормальна професія!

– Та нормальна! – зірвалося в мене. – Нормальна, то йди сам на масаж, але не до неї, хай тебе якась чужа жінка гладить.

Богдан почервонів.

– Та що ти таке говориш? Маргарита працює в нормальному салоні, в неї клієнти – жінки, спортсмени, абсолютно різні люди. Це лікувальний масаж!

– Ой, синку, – махнула я рукою, – хто знає, що там робиться у тих «салонах»!

Свати мовчали. Видно, що їм було неприємно, але я мала сказати правду, бо як інакше?

А Маргарита сиділа, посміхалася. І от що мене вразило – вона не стала виправдовуватися.

– Пані Галино, – сказала вона спокійно, – я люблю вашого сина, і він любить мене. Я не збираюся змінювати професію, бо це не просто робота, а справа мого життя.

– Та що там за справа? – відмахнулася я.

– Ви коли-небудь мали проблеми зі спиною?

Я стиснула губи. А хто ж їх не мав?

– От бачите, – продовжила вона. – Я допомагаю людям, відновлюю сили. І так, у мене є клієнти-чоловіки, так само, як і клієнтки-жінки. Але це моя робота.

Я дивилася на неї і не знала, що сказати. У ній не було ні сорому, ні злості – лише впевненість.

І тепер у мене роздвоєні почуття. З одного боку, я вірю, що не можна благословляти те, у що не віриш.

З іншого – син мій щасливий. Він її любить.

Але чи можна закрити очі на таку професію? Чи потім не буде проблем, ревнощів, сліз?

Що мені робити? Благословити цей шлюб чи ні?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page