Дружимо ми з Олею зі студентських років, навчалися в одному виші на різних факультетах, разом жили спочатку в знімали квартиру. Оля в мене розумниця. Добра, чуйна людина, з дітками ладнає, психолог за освітою. Але Бог їм з чоловіком своїх діточок вже 10 років не посилає.
Живу подруга в іншій області. Але кілька раз на кілька місяців ми бачимося в Києві. Бо вона по роботі приїжджає. Чоловіки наші не знайомі.
Я, коли дізналася, що чекаю другу пару близнюків, одразу вирішила одного подрузі бездітній подарувати. І подарувала одного з малюків Олі, і тепер дуже тішуся, що подруга он яка щаслива!
Чоловік мій не знає, само собою, ми з подругою вирішили все і зробили, як належить.
А мені як легше, ви не уявляєте, бо з першими думала, що копита відкину перші два роки. Зараз вже хлопчикам по п’ять. З сестричкою люблять бавитися.
А я за подругою і другою донечкою у Фейсбуці спостерігаю, радію за Олю, вона – чудова мама. Добре, що ми не познайомили наші родини і в гості не їздимо, і живемо далеченько. Дітки ж у нас з подругою однакові, могли б запитання у знайомих виникати. А так – все нормально.
Можете мене засуджувати, але себе теж берегти і любити треба, бо ніхто цього за вас не зробить!
Добрі вправи в цьому житті – головне. Робіть їх, робіть щасливими інших – і теж будете відчувати себе щасливими!
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
