Я коли від Ольги Григорівни почула про іпотеку, яку ми маємо взяти, щоб забезпечити сину нормальне життя, не стрималася. Ми тоді сиділи на кухні і пили чай. Я щиро вірила, що цей день, як і попередні, закінчиться мирно і спокійно. Та наша розмова перейшла в інше русло. Я сама від себе не очікувала такого “феєрверку”. Нарешті і Іван побачив справжнє обличчя своєї мами
Вже давно Ольга Григорівна чіпляється до мене та мого чоловіка через те, що на її думку ми погано дбаємо про свого сина і мало даємо йому. У такий спосіб свекруха намагається виявити свою турботу. Якийсь час я терпляче мовчала, надіялась, що їй набридне до нас прискіпуватися або чоловік її вгамує. Тільки нічого цього не сталося і довелося з Ольгою Григорівною посваритися. Я спитала у неї лише одне: а що дала своєму синові особисто вона?
Так, чоловік мав повноцінну сім’ю в дитинстві, батька не сало незадовго до нашого весілля. З того часу його мати весь час вимагає до себе підвищеної уваги. Ще до знайомства з цією жінкою вона почала мене дратувати. Я вислуховувала від Івана його розмови з матір’ю і тоді взагалі припустила, що вона є не здоровою жінкою. Почала розпитувати його і як з’ясувалося, що у неї в плані здоров’я все в порядку. Але її поведінка говорила, що їй залишилося недовго.
Після нашого весілля Ольга Григорівна спробувала встановити в нашому домі свої порядки. Вона хотіла, щоб я разом із Іваном була в неї на побігеньках і кидалася до неї на допомогу за першим покликом. Але не на ту напала. На момент нашого знайомства мені вже виповнилося 30 років, так що я вмію розрізняти межі дозволеного і переходити їх нікому не дозволю.
Я не дала їй можливості втручатися в нашу сім’ю, хоч вона постійно намагається це зробити. Я відкрито заявила, що приходити до нас треба не дуже часто і лише після попереднього дзвінка. Не варто цікавитися, чим я годуватиму її улюбленого синочка. Та й взагалі в моєму віці я живу за своїми правилами, а порад не потребую. У разі виникнення якихось питань обов’язково спитаю поради своєї матері.
“Не треба псувати стосунки зі свекрухою — віддачі не уникнути. Ти ж сина в неї забираєш. Поводься хоч трохи чемніше і спокійніше. – благала мене моя мама.
Я пробувала спілкуватися дуже коректно, стримувалась, але зі свекрухою це не вийшло. Довелося поставити її на місце ще перед весіллям. Після цього свекруха, як і передбачала моя мати, намагалася “віддати”, телефонуючи синові щовечора і у вихідні, зображала різні “припадки”. Чоловік спочатку летів до мами на крилах ночі, а згодом я його попередила, що в такому разі він може знову переїхати до неї, щоб не мотатися туди-сюди і на бензин не витрачати.
“Невже ти не бачиш, що вона маніпулює тобою? Це ж як дати пити!”
“Дати їй води з ліками, а потім просто посидіти поряд”. — тихо відповів чоловік опустивши голову.
Коли стався черговий припадок хитрості, Іван запропонував їй викликати швидку, після чого мати стала з ним так голосно сперечатися, що одразу стало ясно — їй нічого не бракує. Іван зрозумів, що я права і перестав вестись на провокації. Раціонально поділяв скарги матері. Звичайно, свекруха від злості виходила з себе. Вона перестала зі мною спілкуватися, але я з цього була лише в плюсі.
Після появи на світ онука все дещо змінилося. Зрозуміло, що Ольга Григорівна постійно приходила його відвідувати і роздавати непотрібні поради. Голосила, що ми доведемо дитину до чогось поганого, якщо не прислухатимемося до її порад. Але танцювати під її дудку я не збиралася. Я навіть іноді їй двері не відчиняла.
Потім наш син підріс, йому виповнилося 5 років і Ольга Григорівна вигадала, що хлопчика потрібно розвивати, водити до репетиторів, вивчати іноземні мови, відвідувати басейн та інші спортивні секції.
“Он у Софії Валеріївни онук уже знає дві мови? А все завдяки тому, що батьки дбають про нього, хочуть забезпечити йому благополучне майбутнє! А ви взагалі про сина думаєте?”
“У Тамари Степанівни онук відвідує приватний дитячий садок. Вони розвивають дітей за індивідуальною програмою і на момент школи вони повністю готові. Можна сміливо йти до 2 класу. Дорого коштує? Ну заради єдиного сина знайшли б! Заради його майбутнього”.
Але ми з Іваном дотримуємось іншої думки. Ми не хочемо позбавляти сина дитинства та перенапружувати. Нехай насолодиться дитинством довше. Ми не розписуємо його час по хвилинах. Коли виявить бажання чимось займатися, тоді й запишемо. І при необхідності не відмовлятимемося від репетиторів. Але до школи ще далеко.
Потім син пішов у школу, зовсім звичайну, а свекруха почала знову до нас чіплятися:
“Хіба ви не знаєте, чого зараз навчають у звичайних школах? Ким він зросте потім? Що ви за батьки такі?”
Мій терпець урвався, коли свекруха сказала, що ми маємо брати іпотеку, щоб забезпечити синові майбутнє. Якщо ми його не розвиваємо, то старт у житті забезпечити маємо.
Шановна мати мого чоловіка, яка постійно звинувачує нас у тому, що ми — нікудишні батьки, які не дбають про своє дитя. Я хотіла б поцікавитися, а що особисто ви дали своєму синочку? Де його окрема квартира, чому він досі проживає у мене? Та й не помітила я його знання кількох іноземних мов? І грамоти його на стінах у вас не висять. Чому він не вчився за кордоном? Ви хороша мати чи як?
Свекруха почервоніла, а я додала, що, перш ніж накидатися на нас, нехай гляне на себе. Ми трохи пізніше продали мою квартиру, накопичили трохи грошей, продали автомобіль чоловіка і розширилися. Навряд чи нам незабаром від Ольги Григорівни щось перепаде. Навчався чоловік на заочному відділенні, нічим таким не займався, окрім навчання. Тож я б на місці свекрухи сиділа б і мовчала.
Хіба я не права? Що скажете?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua