fbpx
життєві історії
Я копошилася в суботу городі, зараз роботи багато, аж тут почувся за парканом знайомий скрип гальм «Ниви». – Племінничко, вітаю! Ми тут у ваших місцях рибалили, їсти хочемо. Попутно ця бригада обірвала грядки з кропом, петрушкою, цибулею і редискою. Хвилин через 15 я зайшла в будинок. Дядечко і сват уминали їжу зі швидкістю пилососа, а ось зять жував петрушку і дивно дивився в тарілку. Дядько каже

Чоловік на добовому чергуванні, а я копошилася в суботу городі, зараз роботи багато, аж тут почувся за парканом знайомий скрип гальм «Ниви». У воротах з’явилися 3 людини: дядечко, його сват і зять.

– Племінничко, вітаю! Ми тут у ваших місцях рибалили, їсти хочемо.

– На кухні все.

Попутно ця бригада обірвала грядки з кропом, петрушкою, цибулею і редискою.

Хвилин через 15 я зайшла в будинок. Дядечко і сват уминали їжу зі швидкістю пилососа, а ось зять жував петрушку і дивно дивився в тарілку. Дядько каже:

– А у тебе що, погано з продуктами? Або це на швидку руку? Лапи курячі зварені, крупа пшенична, овочі не обсмажені. І навіть не посолила!

– Так це для собаки було зварено, а нам я в казані качку з картоплею зтушкувала.

Тут зять обурився:

– Тестю, я ж казав, що вона це не собі приготувала, а ви: «Їжте-їжте!».

Я довго реготала. А головне – буде їм урок, а то завели звичку щовихідних поїдати дочиста все, що я родині своїй наготую. Родичі – це, звісно, добре, але не так часто ж і не так нахабно, як оце мої.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page