fbpx

Я ледь-ледь зібрала дівчаток у теплі комбінезони і вибралась колясочкою на вулицю. Так, в хаті прибрати я не встигла, як і зварити улюблений червоний борщ Валері. Прийшли додому ми через дві години. Чоловік замість того, щоб допомогти з малятками, заклав руки, і нудним тоном спитав, що він має їсти

Я ледь-ледь зібрала дівчаток у теплі комбінезони і вибралась колясочкою на вулицю. Так, в хаті прибрати я не встигла, як і зварити улюблений червоний борщ Валері. Прийшли додому ми через дві години. Чоловік замість того, щоб допомогти з малятками, заклав руки, і нудним тоном спитав, що він має їсти.

Ми з Валерою зустрічалися ще з часів школи. У дев’ятому класі він подарував мені на день закоханих троянду і запропонував дружити, а потім самі розумієте, що дружба переросла в кохання і ми стали зустрічатися. Після школи разом вступили до університету, а з третього курсу винаймали квартиру і навіть стали разом жити.

Коли закінчили університет, батьки з обох боків подарували нам власне житло, ми відгуляли весілля і стали вести сімейне життя. Для мене Валера був чомусь найкращим чоловіком у всьому світі. Він був у мене першим, та й я в нього. Мене так тішила та думка, що зі своїм першим чоловіком я проживу разом все життя, виховаю дітей, а на старості ми купимо будиночок десь у селі і разом вирощуватимемо квіти.

Але, мабуть, це були тільки мої мрії, які до пори, до часу Валеру влаштовували. А точніше, поки що він жив у комфорті. Вісім років після шлюбу ми не мали дітей і весь час ми завжди проводили разом. То піші походи, то подорож у гори, то весілля у друзів. Наше життя було насичене різними подіями, та й з усією гордістю та можливостями я виконувала свої обов’язки прекрасної господині та дружини по дому.

Валера завжди приходив з роботи в ідеально чистий будинок, їв свіжу смачну їжу і одягав завжди чистий, випрасуваний одяг. Комфорт просто на найвищому рівні. А що він робив? Ходив на роботу — ось і всі його обов’язки. А потім я дізналася, що чекаю дитину. Ми разом раділи, що станемо батьками. Дев’ять місяців минали не легко, тому останні два місяці я провела в клініці.

Весь цей час Валера телефонував мені, писав, коли приходив до мене, розповідав про те, як же йому важко. Мовляв, ніхто їжу не готує, повно брудного одягу, у будинку скрізь бруд і пил. Розумієте, він сумував не за мною, а за служницею в ролі якої я була стільки років. Я подарувала двійнят і тут почалося.

З першою дитиною недосвідченій матері дуже важко. А коли їх аж двоє, то важко подвійно, а ще постійна нестача сну. І тут ще чоловік бігає довкола і гавкає, мовляв, де моя їжа, чому скрізь брудний посуд. Та я валилася від втоми.

Він мені з дітьми навіть жодного разу не допоміг. А потім чергового ранку я прокинулася від того, що Валера збирав сумки. Як він мені сказав, життя у некомфортних умовах – не його життя, ще й слухати верески дітей в ночі.

Він пішов до мами. Перші дні мені було прикро, а потім я помітила, що без нього навіть краще. Ніхто мені не бурчить під ніс. Не треба його обходжувати. Так краще вже без чоловіка, ніж з ним, якщо від нього користь нуль.

Хіба я не права?

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page