Я ледь піднялася з кушетки після того, що мені сказала лікарка. – В нас буде двійня, Борисе, – ледь в слухавку промовила я. Додому я йшла ніби не своїми ногами, бо там мене чекали двоє дітей, які також хотіли уваги і тепла. Я чекала того часу, коли близнюки підуть в садочок. Я марила роботою, але довго на ній я не протрималася. Життя, яке я живу, ніби не моє
Я була щаслива з однією дитиною в багатоповерхівці. Але потім я вирішила здійснити мрію чоловіка, який мріяв про велику родину. Тепер я в розпачі і не розумію, як жити далі.
У дитинстві я не думала про те, скільки дітей хочу мати, але в той час, як інші дівчата сюсюкалися над колясочками немовлят, я стояла осторонь. Мене це не дуже цікавило.
Коли нашому сину було шість років, мій чоловік почав наполягати на тому, щоб ми подарували йому братика, або ж сестричку. Але мені подобалося життя, яке в нас вже було.
У нас було два складних роки, коли ми завершили будівництво будинку. Я відчувала втому і хотіла трохи спокою. Ми роками жили в багатоквартирному будинку, де я була щаслива. У сина була своя кімната, кімнати були маленькі, і все було прибрано швидко.
Ми мали час сходити в кіно чи в театр, і звісно ж, поїхати на море.
Натомість ми нікуди не ходили з того часу, як переїхали жити в будинок. Ми просто працюємо. Ми обробляємо невеличку грядку біля хати, також на подвір’ї завжди щось потрібно, то огорожу, то сарай то бесідку.
Проте я позитивно віднеслась на бажання чоловіка. Не минуло й трьох місяців, як я ощасливила його цікавим станом. Все минуло гладко і Боженька подарував нам донечку.
Наша з Борисом донька була сплячою дитиною, тому я знаходила час для короткого відпочинку. Словом, з другим новонародженим я впоралася набагато краще, але почувалася не жінкою, а бабусею.
Коли я приділяла час старшому сину, то весь час тримала на руках і донечку, бо вона привикла до мене. Коли Іринка спала, я читала книжку з сином, і ранні вечори були важкі. Син був втомлений і засмучений, донечка незадоволена і плаксива.
Єдине, що мене рятувало, це знання того, що якщо я витримаю три роки, моя дочка піде в садок і все налагодиться. А я на роботі відпочину душевно.
Я не кажу, що радості не відчувала, але ситуація робила своє. Я чіплялася за цю думку і подумки відраховувала останні дні. Але потім я дізналася, що знову чекаю дитину.
На плановому обстеженні лікарка повідомила, що ми чекаємо двійню. Наче в поганому сні я підіймалася з тої кушетки, взяла “висновок” і вийшла з кабінету. Там я машинально дістала мобільний телефон і набрала номер Бориса. Я сказала йому в телефон: “В нас двійня…”
У нас народилося два гарних хлопчика. Вони вже не були такі спокійні і з перших днів давали мені відчути, що таке справжнє материнство, але окрім них в мене було ще двоє дітей, які потребували моєї уваги і підтримки.
Перший рік ми витримали. На щастя, дочка почала ходити в садок, але спати там не хотіла, тому ми дуже сперечалися через це з чоловіком. Мені не вистачило терпіння вчитися з сином в школи, а тим більше робити якісь витиналки і поробки для доньки в дитсадку.
Я не звикла до великої родини. Мені було дуже важко. Я дуже хотіла прокинутися від цього сну. Я мріяла про день, коли я зможу повернутися на роботу, а близнюки будуть у садок. Я навіть думала, що раніше вийду на роботу, а вони підуть у садочок.
Я протрималась, хлопці пішли в садочок, а я почав працювати. Мені було гірко на роботі. Коли я бачила своїх усміхнених колег і чула, що вони на вихідних пішли до косметолога або в кіно, я їм заздрила. Мій денний розклад навіть у вихідні залишався таким же.
На роботі я старалася бути наодинці. Мені хватало шуму дома, тому я усамітнювалася, що дуже дивувало моїх колег.
Про дітей я взагалі не хотіла говорити. Мені їх хватало дома. Мені настільки було не по собі, що я погодилася з чоловіком, що не справляюся з роботою і доглядом за дітьми, будинком і грядками. Я мушу сидіти вдома, поки діти не закінчать початкову школу.
Борис погодився. Більше йому нічого не залишалося. Він бачив, що я змінилася і не в кращу сторону. Зранку я з полегшенням виконувала обов’язкову роботу по дому та готувала їжу.
У другій половині дня я могла провести час з дітьми. Я захоплююся щасливими мамами з кількома дітьми. Та, на жаль, мені з цим важко…
Хтось був у схожій ситуації? як мені бути?
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
