– Мамо, ти ж розумієш, що Лариса зараз дуже зайнята, – виправдовувався мій син Кирило по телефону, коли я знову натякнула, що невістка навіть не подзвонила, поки я лежала в стаціонарі. – У неї нова клієнтка, яка ледь не щодня ходить до салону.
– А до мами хоч раз на рік зайти – уже надзусилля, правда? – не втрималася я.
Отак і живемо. Я Надя, мама трьох дітей: двох синів-близнюків – Влада й Кирила – та дочки Марічки. Живу в селі у батьківській хаті з чоловіком. Двоє старших уже давно повлаштовували свої сім’ї. Влад з дружиною Олею та дітьми приїздять часто – провідують, святкують зі мною усі родинні свята. Марічка зі своїм чоловіком виїхали до Канади, але телефонують мало не щотижня, а як мають змогу – приїжджають у гості.
А от Кирило… Десять років тому одружився з Ларисою. Я спочатку зраділа: бачу, міська дівчина, доглянута, працює косметологом, гарно виглядає. Мені здавалось, що синові з нею буде комфортно. Але швидко помітила, що вона якась відлюдькувата, до мене ставиться прохолодно.
Я людина проста – звикла, що в сім’ї всі одне одного підтримують. А Лариса свого не любить поступатися. І от уже скільки років минуло, а вона, здається, взагалі не відчуває потреби бувати в мене вдома чи навіть просто зателефонувати.
Я лежала кілька тижнів у лікарні: ані дзвінка від невістки, ані візиту. Син носив передачі, та все куплене в магазині. Я хоч і не примхлива, але ж було би приємно, якби невістка хоч домашнього супу зварила. Ну, думаю, міська панянка, мабуть, не вміє чи не хоче. Та ще й Кирило як заговориш з ним про це – одразу знаходить відмовки. Отак я й ходжу з образою в серці.
Скоро мій день народження, якраз 14 лютого. Така я людина, що люблю щиро: і дітей, і онуків, і зятя, і невісток. Усі приїздять радісно – і Влад з Олею, тортик завжди привозять. Колись навіть у вигляді сердечка випекли, щоб і День закоханих заодно відзначити.
І Марічка з Канади привітає по відеозв’язку. А Кирило з Ларисою, мабуть, вкотре гайнуть у гори або за кордон. Так само було минулоріч: доки я накривала стіл, вони викладали в соцмережі фото з Карпат. Мене це так зачепило, що навіть сказати важко. Думала, хоч того року щось зміниться, аніж вибачення почую. Але де там.
– Кириле, може, цього року приїдете? – питалася я нещодавно. – Тобі ж видніше, коли Лариса вихідна, чи ні.
– Мамо, у нас цей день уже розпланований, – розгублено сказав він. – Лариса хотіла нові процедури показати подругам, потім відпочити в горах…
Як почала я хвилюватися, то самі розумієте – і серце болить, і образа душу з’їдає. Оля мені каже: “Надія Андріївна, не беріть так близько до серця, може, вона просто така людина.” А я думаю: невже за стільки часу не можна було знайти бодай найменший ключик до порозуміння? Або хоч чверть години виділити, щоб заїхати до свекрухи?
Часто ловлю себе на думці, що Кирило ніби під каблуком – не сміє сам приймати рішень. От і не приїжджає, бо Лариса так хоче. Невже вона вмовила його, що я – застаріла “селючка” і не варта уваги? Я, може, грішна, що так думаю, але ж відчуваю, що син змінився. Коли він ще не був одружений, приїздив щонеділі, носив продукти з міста, питав, як ми з батьком. Тепер усе по-іншому.
Якось розказувала про це подрузі, а вона: “А ти попроси її про допомогу, скажи, що без неї ніяк.” Та хіба ж я якась безпорадна? Я сильна жінка, сама все можу. Але справа не в тім. Хочеться душевного тепла, простого людського ставлення, аби мене не лише як чиюсь функцію – “погодувати онуків” чи “подати рушнички” – сприймали. І от думаю: а може, я сама якась незграбна чи надто пряма? Не даю їй спокою, тисну на Кирила? Хто його зна…
Ось так і живу з цією образою. Не кажу, що треба навколо мене бігати та тости проголошувати. Але хочеться, щоб сім’я була єдиною, а не складалася з окремих чужих острівців. Тепер я думаю, чи має сенс мені першій зробити крок назустріч і відпустити всі образи, чи навпаки – хай уже вони якось ідуть мені назустріч?
Як гадаєте, дорогі читачі, чи варто жінці першій просити про увагу в невістки та сина, чи краще дочекатися, поки вони самі зрозуміють цінність родинних зв’язків?
Автор – Карамелька
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений!
