Ми дружили всі вчотирьох, а коли побралися, стали товаришувати родинами. Я люблю свого чоловіка.
Але сина народила від чоловіка подруги, бо в нього генетика краща.
Подружилися ми зі Світланою в університеті, бо жили в гуртожитку в одній кімнаті. Моя сусідка виявилася симпатичною, веселою і дотепною дівчиною, між нами знайшлося багато спільного.
Нам зі Світланкою подобалася схожа музика, ми читали й одній ті самі книжки, обмінюючись ними, а потім ділючись враженнями.
Розом готувалися до сесій, писали курсові.
Звичайно, і вільний час проводили часто разом. Активно брали участь у студентському житті нашого університету, іноді виривалися на якісь дискотеки, але не часто. Обидві ми їх не дуже любили.
Зате нам дуже подобалося подорожувати! Грошей на далекі поїздки ми не мали, а ось подорожувати по Україною завели традицію два рази на рік, у кожному півріччі.
Стільки нових емоцій і вражень ми привозили з таких маленьких мандрів! Україна, виявляється, настільки цікава і прекрасна!
Їздили ми переважно невеличками групами однодумців, через турагенції або й самі.
Так в одній з поїздок ми й познайомилися с Євгеном і Михайлом.
Треба сказати, що нам з подружкою пощастило: хлопців ми не ділили ніколи. Між собою ми не були схожі, хоча обидві симпатичні. Тому якщо комусь подобалася я, то Свєта була не в його смаку, і навпаки. І ми мали на чоловіків різні вподобання.
Женя і Міша були на кілька років за нас старші, вже працювали разом в одній приватній столичній фірмі і теж, як і ми, любили подорожі Україною.
Разом з ними ми опинилися у турі по замкам Львівщини. Познайомилися, зрозуміли, що нам легко, цікаво і весело спілкуватися.
Згодом Міша почав залицятися до мене, а Женя до Світлани.
Хлопці нам сподобалися і ми стали з ними зустрічатися.
І у Світлани, і в мене все переросло у серйозні стосунки.
Я закохалася в Мішу. Перший раз в житті по-справжньому. Він був симпатичним, уважним, веселим. А мені було з ним затишно і спокійно, я відчула себе справжньою жінкою, бажаною і коханою.
А те, що Михайло не був підтягнутим і спортивним, а трішки повнуватим – те мене не бентежило і не заважало мені.
Ми зі Світланою закінчили університет, влаштувалися на роботу. І згодом повиходили заміж за наших хлопців.
Тепер ми дружили родинами, разом святкували свята, їздили відпочивати.
Навіть поступово познайомилися ми з Мішою – з батьками і деякими родичами Жені, Світланиного чоловіка, а вони – з моєю ріднею і Мішиною.
І ось про що я задумалася, але, зрозуміло, нікому свої думки не озвучила…
У мого Міші батьки і більшість рідні жили в райцентрі недалеко від Києва. Ми частенько їздили до них у гості. Вони нас завжди зустрічали багато накритим столом, різноманітними наідками і домашніми смаколиками, які дуже гарно вміли готувати мама, тітка і бабуся Міші.
Взагалі у Міші в родині всі любили попоїсти, я б навіть сказала, що в них існував такий собі культ їжі і сімейних застіль, посиділок за столом. Спочатку мені це подобалося. Та потім я звернула увагу на те, що повністю здорових родичів, починаючи з батьків, у Михайла і не було.
Майже всі мали зайву вагу і якісь проблеми зі здоров’ям різного характеру. В когось ноги, в когось тиск і таке інше… Жили родичі мого чоловіка переважно не довго, не більше, ніж до 65-70-ти. І це по троху почало мене насторожувати.
В той самий час Женя, Світланин чоловік, і його родина були іншого складу. Спортивні, підтягнуті, вони всі дотримувалися здорового способу життя, і батьки Євгена, з якими, як я вже казала, ми з Мішою були знайомі, виглядали значно молодшими свого віку.
Першою завагітніла Світланка. І от коли вона перебувала десь на сьомому місяці, нам запропонували двотижневу поїздку до Румунії. Я завжди мріяла побачити цю країну! Але Свєта відмовилася від подорожі, не хотіла ризикувати, та і почувала себе іноді не дуже добре, втомлювалася. Тому вирішила не їхати з нами.
Хлопці наші вже працювали в різних фірмах, і моєму Михайлові в останню мить шеф доручив важливе завдання, від якого не можна було відкараскатися.
Ми зібралися усі й порадилися, що робити. Ціна на тур була дуже привобливою, і ми вирішили, що бодай двоє з нас мають скористатися такою нагодою зараз, а іншим разом ми вже обовязково поїдемо всі разом, і навіть з малечою.
Так і вийшло, що в Румунію ми рушили вдвох з Евгеном.
І в якийсь момент під час подорожі я помітила (ні-ні, мені не здалося, кожна жінка це інтуїтивно відчуває), що Женя дивиться на мене якось… Не як друг.
В готелі в Бухаресті ми випили вина, а потім пішли гуляти містом. І якось ненароком відокремилися від групи, зайшли в кафе, випили шампанського…
Ні, близкість сталася між нами не цього вечора. В цей вечір, підігріті вином і романтикою нового міста, ми розговорилися…
Женя розповів мені, що, виявляється, коли ми позгайомилися, спочатку йому сподобалася я. Але я ж сподобалася і Міші, Женя побачив, наскільки сильно, і, щоб не посваритися з кращим другом, переключився на Світлану.
Ось вам і крах нашої з подружкою переконаності, що ми подобалися різним хлопцям…
А я відповіла Жені, що тоді, на початку, нічого такого з мого боку не було, що мене одразу полонив Міша. І що я і зараз кохаю свого чоловіка. Але… Але дитинку хотіла б народити саме від нього, від Жені, і пояснила, чому.
Спати ми розійшлися по своїм номерам, Женя мені сказав, що йому треба це все переварити і обміркувати. Я не заперечувала.
А наступного вечора все і сталося… Так пристрасно і палко, наче ми обоє все життя цього хотіли. Можливо, так і було.
Звісно, ми зустрілися не один раз, наші побачення продовжились і вдома, але тільки до тих пір, поки я не відчула певні сигнали оргвнізму.
…У нас з Михайлом підростає синочок Ярославчик, йму скоро два. На щастя, дитина схожа на мене, і Женіни риси в ньому не проявилися, поки що… Та я сподіваюся на краще. Скоро ми маємо переїхати за кордон, у Міші по роботі з’явилася така можливість.
Тож наша з Євгеном таємниця сховається ще надійніше. Я ні про що не шкодую, Ярославчик росте здоровеньким хлопчиком.
Я переконана, що ми самі хазяї свого життя і маємо право чинити, як вважаємо за краще для себе і для своїх рідних. Я роблю все, щоб Міша і вся наша родина були щасливі. І завжди буду робити так, щоб чоловік відчував мою любов.
І, до речі, в мене якось вийшло йому донести, що здоровя – це важливо, його треба берегти і підтримувати. Міша пострункішав, не зловживає маминими-бабусиними пиріжками. І я думаю, коли ми захочемо ще дитинку, я вже так, як першого разу, не вчиню.
Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, freepik.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
