Я люблю себе. Я завжди відрізнялася від своїх однолітків. Поки дівчатка грали в дочки-матері, я лазила по гаражах разом із хлопчиками. Про те, щоб вийти заміж і народити дитину, я ніколи не мріяла. Більше того, мені здавалося, що я для такого просто не створена.
Мені подобалася свобода, і я не хотіла ні від кого залежати. Проте заміж я таки вийшла. Тоді мені було 26 років, і годинник, як любила повторювати моя мати, вже давно цокав. Вона постійно нагадувала мені про те, що народити дитину найкраще до 30. Мовляв, потім складніше і фізично, і морально.
Але я нікуди не поспішала. У глибині душі я знала, що ніколи не буду матір’ю. Мені це просто не потрібно. Щоправда, чоловікові це не подобалось. Він часто говорив, що хоче стати батьком. Розповідав, що чудово уявляє себе в цій ролі.
Впливали на мене також і всі мої родичі. Коли мені виповнилося 30, на сімейному святі буквально всі бажали мені нарешті стати матір’ю. Емоційно я була просто на дні. Почала відчувати провину за те, що не хочу бути матір’ю. І в якийсь момент просто здалася.
Я народила сина Романа, коли мені виповнилося 33 роки. Незважаючи на попередження рідних та подруг, все пройшло дуже легко. Але найголовнішого не трапилося: я не відчувала абсолютно нічого до свого малюка. Але нелюба дитина цього не розуміла. Він потребував мене, мого піклування і любові.
Я не хотіла засмучувати чоловіка. Намагалася щосили вдавати, що наш син мені цікавий. Але за будь-якої зручної можливості я тікала з дому, щоб просто побути наодинці з собою і не чути дитячий плач і голос.
Минали роки, але моє ставлення до дитини не змінювалося. Хоча син ріс добрим і щасливим хлопчиком, це мене зовсім не хвилювало. Напевно, я просто відчувала відповідальність, що маю поставити його на ноги і відпустити у вільне плавання. Тоді моє життя нарешті налагодиться.
На тлі мого нестандартного ставлення до сина наш із чоловіком шлюб почав тріщати по швах. Як висловився мій чоловік, наша сім’я не мотивувала його. Якщо я не намагаюся щось виправити, то й він не буде.
І чоловік пішов назавжди. Навіть аліменти сплачувати відмовився. А я була надто горда і самодостатня, тягнула сина одна.
Тоді Ромі було 10 років і він усе розумів. Хлопчик хапався за будь-яку нагоду побути зі мною разом, розповісти мені щось. Звичайно, я слухала його, але подумки була десь в іншому місці. Проте обіцянки, яку я дала сама собі, я дотрималася. Син здобув гідну освіту та пішов працювати за професією.
Коли Роман повідомив, що хоче одружитися, я зробила все, щоб влаштувати йому найкраще весілля. І на квартиру дала грошей. Словом, ні до чого було причепитися. Нині він живе зі своєю дружиною та донькою у центрі столиці. Він має все для щасливого життя. А я нарешті стала вільною.
Але син не залишає спроб налагодити зі мною контакт! Він дзвонить мені майже кожен день, і мене це страшно дратує. Я просто хочу пожити для себе, щоб мене ніхто не смикав. Але сина це не влаштовує. Роман хоче, щоб його дочка мала бабусю. Але й дівчинка мене анітрохи не цікавить!
Невістка Олеся здивована. Каже, що такого вона у своєму житті ще не бачила. Ялинки-патички! Ну чому я маю перед кимось виправдовуватися за свої бажання та вчинки?
Я зробила все, щоб моя дитина жила в достатку. Нехай він зтепер робить усе, щоб я жила в спокої. Досить мені дзвонити! Ніяка я не бабуся!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
