Сама я із села. Не люблю міське життя, хоч трісни. У нас чисте повітря, велика кількість свіжих овочів і фруктів, неквапливий темп життя і прості люди – ось що мені подобається в сільському житті.
Коли моєму сину виповнилося 8 років, від нас пішов його батько. Пішов, до речі, до міської жінки. Сказав, що так буде простіше: у неї своя квартира і роботу можна знайти. До того ми жили в будинку з моєю матір’ю. Звичайно, це був не пентхаус, але все-таки будинок. Із землею і навіть невеликим господарством.
Розлучилися ми з Дмитром близько 15 років тому. Мені тоді було 40 років. Щиро кажучи, я не особливо переживала з цього приводу, бо звикла, що в селі не пропадеш. Почуття до чоловіка згасли вже давно, якщо взагалі були, отже лити сліз не було причин. Але от маленькій дитині потрібна була турбота та догляд. А без коштів про це не могло бути й мови.
У селі, на жаль, заробити неможливо. Принаймні, якщо ти не голова сільради чи щось таке. А моя однокласниця якраз нещодавно повернулася із заробітків. Продзижчала всі вуха, як прекрасно в іншій країні, які високі там зарплати, а люди набагато добріші за наших.
Хочеш не хочеш, а це змусило мене замислитись. Багато безсонних ночей я провела, уявляючи, як приїду додому з грошима, зберу сина до школи, радітимемо життю і ні про що інше не думатимемо. Мрії.
Через півроку, зібравши буквально все, що мала, я поїхала-таки на заробітки. Італія, звичайно, сонячна країна, але на мене там чекала тільки робота. Не буду довго розповідати вам про те, як я вчила мову, за фактом перебуваючи вже одна в країні. Як мене пограбували через рік і я ревіла білугою вночі. Як відганяла «кавалерів», які присягала у вічному коханні.
Два роки пролетіли дуже швидко. Але, виявилося, що грошей я накопичила зовсім мало. На мене з сином та маму вистачило б ненадовго. І це навіть, якщо жити не на широку ногу. Тоді було вирішено залишитись ще ненадовго, а потім і ще.
У результаті я пропрацювала закордоном понад 13 років. За цей час син вивчився, подорослішав та знайшов собі наречену. Я постійно надсилала мамі гроші, вони ні в чому не потребували.
Ми відкладали гроші в банк, щоб докупити ще трохи землі біля нашої ділянки і, потихеньку будувати великий, гарний будинок. Я хотіла приїхати додому остаточно якраз після завершення будівництва.
Що сказати, зі своєю свахою та невісткою я була знайома вже давно: ми спілкувалися через відеозв’язок, через інтернет. Міські, але начебто люди непогані. Син виріс і був зі мною дещо апатичний, відсторонений. Але я цього не помічала: вік такий та й не бачилися довго. Приїду і все стане на свої місця.
Весілля справили пишне. Було багато гостей, з яких я, ясна річ, знала лише небагатьох. До речі, я сплатила торжество практично сама. Сім’я нареченої не мала грошей, але мені це було не в тягар. Єдиний син одружується!
І ось, вже після всіх урочистостей підходить до мене сваха і питає, коли я збираюся повертатися в Італію. Я говорю, що мені не потрібно: все що хотіла, я вже заробила. Пора б і відпочити. На це вона відповіла, мовляв, звичайно, це правильно.
А трохи пізніше я стала мимовільним свідком розмови, між свахою та її дочкою, що треба б мене виселити якось у старий будинок моєї мами, адже я залишаюся. Тільки меблі зайві забрати в новий будинок, адже ще мало чого туди купили. Нам із мамою, виходить, достатньо і того.
Виходить, я всі ці роки працювала як віл, щоб мій син жив там із дружиною і тільки так! Але ж у будинку місця море! Я була на 100 відсотків впевнена, що ми там житимемо всі разом, адже задля цього і була вся катавасія з заробітками. Але, відчувши ставлення до себе рідної дитини, я раптом зрозуміла, що син і сам не проти так жити. Як це невдячно з його боку!
Тепер думаю поїхати назад в Італію на заробітки. Там у мене залишилося кілька подруг, попрошусь жити до них. Грошей не висилатиму, вже всі дорослі. Використовувати рідну матір як ломового коня – це вже занадто.
А ви що порадите, дорогі? Може, я не розумію чогось і все так і має бути? У мене тільки душа за маму стареньку тривожиться, як її залишити? Чи догляне її гідно син?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
