А у мене отака ситуація із чоловіком! Його молодша сестра Інесса буває в нас в області щоліта, як відпустка – так вона повертається на малу батьківщину до своїх батьків за тисячу кілометрів, так вийшло, що ми живемо тут всі поруч. Наші Закарпатські пейзажі її ваблять, бачте, свіже повітря її дітям потрібне.
І ось я з ляком чекаю кожного літа, адже це щоденні проханнячка: звози мене туди, звози сюди. При чому, вона має машину, але на далекі відстані їй їздити боязко, і чоловік возив її неодноразово до ворожки, розгрібав її справи в місті, постійно лагодив її машину. І кожен божий день – через день, вона приїжджає до нас без запрошення, один раз їй дуже не сподобалося і вона висловлювала довго, що у нас зачинено о 7-й ранку.
Я просила Василя стримувати її трохи і ставити на місце, у нас сім’я, діти, мені потрібні продукти іноді, в аптеку припустимо, багато домашніх справ, які треба було переробити, але він нічого не встигав, трава не косилася довго і з нами навіть проводили бесіду з нашої адміністрації, що у нас запустілий бур’ян біля воріт. Звичайно, не мали права, але було дуже неприємно, адже у нас дуже доглянуті будинки навколо, чиста вулиця, чим ми гірші, чому годинна справа затяглася на тижні?
І ні, Вася мій не зрозумів, що є якась проблема, всі їхні домовленості він почав приховувати від мене і багато візитів Інесси стали для мене “сюрпризом”. Так тривало два місяці, я мала ось-ось народити, попросила чоловіка бути поруч, адже якщо почнеться, то треба буде залишитися з двома старшими дітьми, і він, хоч і пообіцяв, але знову помчав у якихось справах для неї.
Я не витримала і зателефонувала їй:
– Інесочко, послухай, я розумію, що тобі не впоратися з чимось самій, але мені скоро народжувати, давай хоча б кілька разів на тиждень чоловік допомагатиме тобі, а не щодня?
Порозуміння у відповідь я не почула, тільки:
– Ой чого ти починаєш, ми родичі і допомагаємо один одному! Ти ж теж своїм допомагаєш, ось і все! Що тебе не влаштовує?
Я сказала “гаразд” і поклала слухавку, а потім зібрала речі чоловіка та відправила його до родичів. Через деякий час він відвіз мене, залишився зі старшими дітьми, так і помирилися потім, а вся його рідня мене засудила, може я і не права дійсно.
Ми повернулися з дитинкою і ніби все добре, але наші двері знову відчинилися і зайшла Інесса, демонстративно пройшовши в кімнату до чоловіка, не привітавшись зі мною і не привітавши з народженням дитини, я навіть говорити нічого не стала, бо це нічого не вирішить.
А коли зовиця пішла, Василь знизав плечима – ну, що вдієш, мовляв, така вона людина, ми росли разом, вона ніколи мені не відмовляє ні в чому і я їй допомагаю, чим можу.
Скоро весна, а там і нове літо, вона скоро приїде, думаю, цього літа дійде у нас з Васею до офіційного розлучення, вона сама в розлученні з трьома дітьми, може й чоловікові хоче зробити так само?
Але я постійно намагаюся зрозуміти: може, я справді неправа, може, я заважаю? А якщо має бути допомога між родичами, то яка вона мусить бути – раптова та беззаперечна чи компромісна для обох сторін? Може, прихильність брата і сестри сильніша, ніж шлюб, саме для цієї сім’ї, може, я просто не вписуюсь у їхні родинні традиції? Але знаю, що нормально у нашій з Василем родині з такими розкладами точно не буде. І що його робити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
