Син зателефонував і почав жалітися на життя, я вже знала, що йому треба, але моє рішення не змінити.
Я мати трьох дітей-погодок: у мене два синочки і донечка! Вони вже стали дорослими, і я чекаю не дочекаюся онуків, хоча розумію, що спочатку вони мають створити сім’ю. Але зараз модно жити цивільним шлюбом, і народження молодої сім’ї розтягується на роки.
Раніше я думала, що головне – дітей на ноги поставити, щоб вони стали самостійними, і тоді можна розслабитися. Але я помилилася! Я хвилююсь за них не менше й зараз. Чому все я та я? Та тому, що вийшла заміж за інфантильну людину, яка навіть про себе подбати не може, не те що про дітей.
Але про всіх по порядку.
Мій старший син Павло скептично дивиться на сімейне життя і одружуватися поки що взагалі не збирається.
Молодша Юля трохи перебирала хлопцями та кружляла їм голови, але робила це свідомо та з розумом. Тепер знайшла свою половинку, і живуть уже два роки у цивільному шлюбі, лишилося їм лише розписатися. За Юлю я майже спокійна!
Але Юрчик, мій син середній, додає мені сивини конкретно! Ще під час навчання у коледжі почав жити із дівчинкою.
«Мамо, одружуватимуся!» – сказав Юра. Тільки «кохання всього його життя» покрутило хвостиком, потягло гроші з Юри і з мене, а потім знайшло іншого.
Мене це торкнулося, бо вони винайняли квартиру, щоб жити разом, і грошей їм постійно не вистачало. “Мамо, мені за квартиру заплатити нічим!” – дзвонив син щомісяця. Коли запитала, чому вони разом за квартиру не платять, почула відповідь, що Оля не має грошей, бо вона збирає на подарунок своїй мамі. І я допомагала йому грошима, щоб він не кинув навчання.
Коли Оля розлучилася з Юрком, я вирішила: буде йому наука! Під моїм чуйним керівництвом син закінчив навчання, отримав диплом і, я так подумала, набрався досвіду. Але! Розумні навчаються на чужих помилках, а так собі – на своїх, і то тільки з третього разу, певне.
На обрії з’явилася Оксана. «Мамо, вона така, така! Мамо, вона найкраща!» – повторював мені син. Дівчина, на перший погляд, справляла враження розумної та розважливої. Я навіть раділа спочатку. Вони переїхали до іншого міста, винайняли квартиру, щоб жити окремо. І знову двадцять п’ять: грошей не вистачає.
У сина на той час була пристойна зарплата, деякі пари з дітьми на таку суму живуть місяць. А тут – на двох мало! Оксана могла і півроку, і рік ніде не працювати: то дівчині важко знайти роботу, то їй здоров’я працювати не дозволяє, то її колектив співробітників не влаштовує. Так і живуть у цивільному шлюбі вже 5 років.
І всі ці 5 років я періодично висилаю Юрі гроші. Небагато, але даю! Сама розумію, що давно час його провчити, але тільки чую: «Мамо, навіть хліба нема за що купити!» Душа моя не на місці. Адже це мій рідний син!
Намагалася розкрити йому очі і пояснити, що складається нездорова ситуація, що це ненормально: так розподіляти (чи тринькати?) сімейний бюджет, що гроші «випаровуються» незрозуміло куди, адже навіть із нинішніми цінами на продукти їх має бути із запасом.
А у відповідь: Я знаю, що Оксана тобі ніколи не подобалася!
Мій син мене не чує! Що робити?
Вчора Юрко зателефонував і жаліється: зі старої роботи довелося звільнитися, нової вакансії поки не знайшов, не знає, на що житиме, і так далі. Його дівчина зараз працює і зарплату отримує. Але! Юркові гроші – це «наші» гроші, а Оксанчині гроші – це «її» гроші, і вона їх витрачає лише на себе. Як вам таке?
Я знаю, що син знову проситиме «хоч трохи» грошей. Але твердо сказала: все, годі! Нехай свої проблеми вирішують самі. Чи Оксана його підтримає, чи він сам прозріє нарешті! Тепер прошу поради: як мені встояти та стримати своє слово? Адже все одно переживаю, як там синочок.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com.
