Я меркантильна і продажна. Чоловік мені наказав оце збирати речі і вирушати до батьків, яким, цитую його слова, “ти не потрібна і ніколи не була потрібна, недовго вони тебе терпітимуть”. Звичайно, я ще маю шанс залишитися, якщо я прийму висунуті умови.
Але я хочу з вашою допомогою, дорогі читачки сайту, зрозуміти, може я справді чудовисько і сама не розумію, не усвідомлюю цього? Іти мені важко, бо є почуття до Жені, але якщо я розберуся, хто правий в цій ситуації, може, мені стане простіше.
Отже, ми з Євгеном одружені і молоді. Після двох років труднощів і поневірянь, які ми легко долали з філософією “з милим рай і в курені”, перепала моєму чоловікові квартира за копійки. Йому платити за неї півтора року, кредит на мене оформлений. Ну, розумієте, я ж дружина, маю скрізь допомогти і підтримати.
Від мене знадобилася повна відмова від претензій на квартиру. Бюджет у нас з чоловіком повністю роздільний. Але, само собою, якщо труднощі, то підтримуємо одне одного. Щоправда, я почувалася зобов’язаною, тому робила все, щоб таких ситуацій не було.
З боку ж чоловіка ставлення було на кшталт “як так і треба”. Витратилася я на нього пристойно і ніколи не жалкувала, шкода, Женя не оцінив. Він не витратив жодної копійки навіть у період залицянь! Але я списала все на молодість та його бідну родину.
Ну а зараз, вибачте, зарплати виросли, умови життя змінилися, мені так само нічого не шкода, але все, що я роблю, так само оцінюється і сприймається “як так і треба”, як належне.
Ще кілька деталей вам поясню: мій Женя ще той маніпулятор, дуже любить “вмивати руки”, тому я зазвичай сама завжди і скрізь, тільки працюю за двох і веду господарство, ні на що інше часу не маю. Кілька разів намагалася побачитися з подругою, але закінчувалося тим, що Женя просто виганяв мене, звинувачуючи у зраді.
Наша родина взагалі викликає у мене питання як така. Бюджет роздільний, але якщо на себе потрачусь, то весь мозок з’їсть. Та й ще багато всього, що мене не влаштовує, але чому я так вчепилася в нього?
Знаєте, є в мого Жені й плюси. Він хазяйновитий, не має шкідливих звичок, не вештається десь, працює, хоч і трохи заробляє, але гроші не марнує, стежить за собою, мене в особистому плані влаштовує, не дуже вибагливий. Для сім’ї – практично ідеал, якщо людей довкола послухати.
Але постало гостро питання. Коли ми сходилися, обоє поділилися побоюваннями та переживаннями. І я, і чоловік не довіряємо людям. Дуже хочемо любов до останнього подиху, але розуміємо, що дуже часто люди розлучаються і роблять це дуже негарно.
У мене в сім’ї багато таких ось поганих прикладів, і я Женю чесно попередила, що спокійно жити не зможу, доки я не матиму свого кутка. І ось у нього такий кут тепер є. Тільки чоловік хоче придбати житло краще, оформити на себе, я ж повинна підписати відмову.
Женя планує в більшій квартирі зробити хороший ремонт, а я маю допомогти. За його словами, не жити ж мені там безкоштовно і користуватися його речами. Але це ще невідомо, скільки років триватиме, невідомо, чим це скінчиться.
Отже, якщо я відмовляюся йому матеріально допомагати, то ми не сім’я, і я можу провалювати – он двері, як то кажуть. Я відмовляюся вкладатися фінансово. Тому Женя каже, що я меркантильна та продажна. Якщо що, то іпотеку я сама платила б, але жити в нього в цей час безкоштовно – це дуже добре влаштувалася.
Я не права? Якщо ні – поясніть, бо я не розумію.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
